“Жили довго і померли в один день” – такими словами закінчуються казки та розповіді. Але таке нещодавно трапилося і в реальному житті. Подружжя Михайло та Параска Волочій з села Космач Дзвиняцької громади прожили у шлюбі 66 років і померли також в один день, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Почав працювати ще малим

Сьогодні, в День св. Валентина, закохані один одному говорять приємні слова, а друзі, вітаючись, бажають знайти кожен свою половинку. Так і 66 років тому на базарі випадково познайомилися Михайло Волочій та дівчина Параска. Молода пара довго не зустрічалася. Одружилися 15 лютого – на свято Стрітення.

Уже з перших днів після весілля почали газдувати, бо і Михайло, і Параска були дуже робітні. У батьків Параски було 12 дітей, п’ятеро померли ще малими. Серед тих хто вижили була другою за віком саме Параска. Щоб вижити, родина тяжко працювала, утримували в господарстві коня і корову. Щодо Михайла, то він був з бідної родини, мав ще трьох братів, а батька не було. Ще малим він за їжу чи невеличку плату наймався до людей на роботу.

У селі їх поважали

Молода пара перші роки жила разом з батьками Параски. Але батько дівчини віддав молодим стайню і стодолу. Михайло ті споруди розібрав і докупив нових матеріалів. На тому місці й збудували Волочії своє сімейне гніздечко.

Згодом народився у них єдиний син Іван. Коли хлопець одружився, то Волочії допомогли і йому збудувати власну хату у селі Дзвиняч. Дуже раділи бабуся та дідусь своїм двом онучкам, а згодом тішилися й правнуками.

Параска спочатку доїла колгоспних корів, а потім почала їздити на сезонні роботи. Згодом на просапку буряків брала з собою і жінок-односельчанок. У селі жінку поважали й довіряли. За свою порядність вона й стала за старшу у бригаді. Михайла у селі люди теж поважали і знали як доброго майстра, бо тесав дерева на будинки. В Івано-Франківську клав водопроводи та майже ціле місто прошив каналізацією.

Ніби щось відчувала

У селі тепло відгукуються про подружжя Волочіїв. Пара постійно ходила до церкви. У праці, у любові та повазі один до одного вони прожили усе своє життя. Правда, коли баба Параска почала втрачати життєві сили, то син з невісткою забрав її до себе жити. Чоловік Михайло давав собі ради сам, то й відмовився їхати з ними. У віці 90 років він самостійно навіть пофарбував ззовні стіни хати. Син Іван щодень навідувався до батька, але той категорично хотів жити вдома.

Коли баба Параска стала гірше почуватися, вона попросилася заїхати додому, жінка ніби щось відчувала. Коли зайшла до хати, то на підлозі побачила, як лежить без свідомості її Михайло. Зомліла. Тоді рідні та сусіди викликали медика. Але і Михайло, і Параска, не приходячи до тями, померли в один день. Поховали подружжя 12 січня у день народження Параски.

Наступного тижня минає 40 днів, як не стало подружжя Волочіїв. Односельчани й досі з жалем переповідають історію їх життя. А Михайло і Параска з весільного портрета усміхнено споглядають на всіх, хто приходить у їх хату. Молоді і щасливі, як 66 років тому…

Мар’яна ЛОКАТИР