Двісті два роки тому молодий англійський лорд – дуже романтичний – відвідав замок графів Савойських, що з ХII століття стоїть на березі Женевського озера. Лорд захоплювався героїчними постатями, мав добру уяву й після відвідин замку написав поему про одного в’язня Шильйонських казематів, швейцарського борця за свободу Бонівара. Британські читачі були в захваті. Багато з них запалилися бажанням на власні очі побачити важкодоступні й прекрасні місця, описані в поемі «Шильйонський в’язень». Молодого лорда звали Джордж Гордон Байрон, саме завдяки йому глухе й у плані логістики дуже несприятливо розташоване Монтре перетворилося на всесвітньо відому перлину. Так слово письменника створило Монтре.

Бо уже через двадцять років на східному березі Женевського озера, на невеличкому півострові неподалік Шильйонського замку з’явилися перші готелі. Місця тут вкрай мало, кільце Альп, найближчі вершини яких перевищують дві тисячі метрів над рівнем моря, дуже тісне. Але їх краса, віддзеркалена у велетенському плесі озера, а також м’який субтропічний клімат, в якому ростуть пальми й оливки, не давали спокою британцям, що мерзли в своєму Північному Альбіоні. Розвиток туризму набрав обертів з прокладанням залізниці 1861-го року. На початку ХХ століття тут побудували кілька розкішних готелів і вілл у стилі сецесії, які й донині є знаковими. Казино – ще один магніт для певного типу гостей.

До Швейцарської Рив’єри ми приїхали пополудню літнього, але прохолодного дня. Світло було виразне, кольори чисті, настрій ейфорійний. Щоб роздивитися стрімкий північний схил, з якого ми сюди спустилися, треба було максимально закинути голову назад. На виступах майже вертикального схилу на висоті більше тисячі метрів над рівнем моря височіють вілли й палаци, до яких можна дістатися хіба що фунікулером. В одному з таких палаців розташована школа готельного бізнесу. На стрімких схилах – винні тераси й майже висячі сади. Будівельні крани, невідомо як туди доправлені. Для автобану зі східного боку місця просто не було, тому його побудували на палях – це віадук, перпендикулярний до вертикалі схилу.

 

Не дивно, що Монтре здавна приваблює митців. Воно бентежить, провокує, надихає. А ще дарує спокій і можливість усамітнитися. Адже містечко невелике, тут мешкає 26 тисяч людей, близько 80% розмовляють французькою. Швейцарці стримані й сповнені власної гідності: вони не мають звички надокучати зіркам. Можливо, саме тому тут так комфортно почували себе безліч знаменитостей: акторів, музикантів, письменників. Дехто з них залишався надовго, дехто доживав віку. З 1967 року тут проводиться джазовий фестиваль, що вже став легендарним, зробивши Монтре відомим на весь світ. Неподалік мешкав Чарлі Чаплін, у своїй студії на набережній тринадцять років працював Фреді Меркюрі, записавши там чимало пісень. З письменників з цим місцем тісно пов’язані Жан-Жак Руссо, Віктор Гюго, Скот Фіцджеральд, Ернест Гемінгвей, ну і, звісно, росіяни – Достоєвський, Набоков.

У нас було трохи замало часу, щоб розшукати в Монтре сліди наших: Гоголя (мешкав у сусідньому Веве), Чайковського, Стравінського. Іменем останнього тут названий розкішний концертний зал. Вдалося “зустріти” лише мого колишнього улюбленця, блискучого сноба Набокова в парку перед готелем «Montreux Palace», в якому він мешкав останніх шістнадцять років свого життя. І кивнути бентежному Фреді Меркюрі, який стоїть на набережній.

Гоголь провів у сусідньому Веве кілька тижнів. У листі до Жуковського в листопаді 1836-го року він пише: «Спочатку мені було трохи нудно, потім я звик й в усьому став наслідувати вас: опанував місця ваших прогулянок, міряв відстані позначеними вами верствами, молотячи палицею ящірок, що бігають стінами, нашкрябав навіть своє ім’я російськими літерами у Шильйонському підземеллі…; колись російський мандрівник розбере моє пташине ім’я… Осінь у Веве нарешті настала прекрасна, майже літо. У мене в кімнаті потепліло, й я взявся за «Мертвих душ», які розпочав було в Петербурзі. Усе розпочате я переробив заново…» Далі Гоголь розповідає, що йому стало холодно на березі Женевського озера й він вирішив податися до Італії. Але там якраз розгулялася холера, тому він поїхав до Парижа. Тепер на набережній у Веве стоїть пам’ятник блудному синові України.

«Національність достойного письменника – питання вторинне», –  писав Володимир Набоков з притаманною йому снобською поблажливістю. Він високо цінував Гоголя й відкрито глузував, наприклад, з Достоєвського. Герой роману «Дар» Набокова, молодий письменник, читає Гоголя для натхнення. Він захоплений «Мертвими душами». Але цитований вище пасаж про ящірок з листа Гоголя до Жуковського не вписується в його світогляд тонкого любителя природи. «А вместе с тем, на прогулках в Швейцарии, так писавший колотил  перебегавших  по тропе ящериц – “чертовскую  нечисть” – с  брезгливостью  хохла  и  злостью изувера», – каже набоковський герой.

У Монтре є кілька багатоповерхових веж з ексклюзивними пентгаузами, власники яких з’являються там двічі на рік. Чимало з них росіяни, українців теж не бракує. Уже перед від’їздом ми побачили несподівану франкомовну рекламу телефонного оператора в жовто-блакитних кольорах зі слоганом «Я люблю Україну».

 

Галина ПЕТРОСАНЯК