Маски, книги, футбольні шарфи, наперстки і навіть крихітні будиночки – яких тільки сувенірів люди не привозять з інших країн! У багатьох вдома вже назбиралися величезні колекції, для яких купили аж цілі шафи.

Будиночки

Коли вдома цілий світ, то, мабуть, можна вже і не мандрувати. Як-от в Олександра Поліщука. За десять років чоловік назбирав аж три сотні крихітних будиночків з усього світу. Багато подарували друзі зі своїх подорожей.

Чого тут тільки нема: симпатичні хатинки з Балкан, креативні будівлі з Барселони і ОАЕ, ідеальні споруди з Німеччини, красиві башти з Туреччини… І майже всі завбільшки з кулачок.

«Є і досить оригінальні… Як ось цей будиночок, – показує Олександр. – Всередину треба покласти запалену свічку, і тоді з комина буде диміти, а у віконцях мигтітиме вогник. Дуже красиво виглядає».

Йому геть не набридає знову і знову розповідати гостям про кожен сувенірний будиночок, адже тих мандрівних історій назбиралася вже ціла скарбниця.

Часом, коли треба добряче помізкувати над якоюсь проблемою, чоловік підходить до своєї колекції і довго розглядає, міняє будиночки місцями… А тоді зненацька до нього приходять правильні думки і блискавичні рішення. Така собі арт-терапія сувенірами.

Камінці

«Майже з кожної подорожі я везу додому не магнітик, а камінь. Я називаю це «камінь знайшов мене», а не навпаки, – розповідає Назар Назарук. – Це може трапитися будь-де: на тротуарі, біля моря чи десь у горах». Хлопець каже, що камінь не мусить бути суперкрасивим, головне, аби він мав цікаву форму чи відтінок. Якось Назар навіть умудрився привезти з Єгипту шматок коралу. Той уламок уже був мертвий, хлопець знайшов його на березі серед піску. Трохи переживав, чи прикордонники не знайдуть, адже в Єгипті за вивезення коралу передбачена кримінальна відповідальність.

Всі свої камінці-сувеніри Назар порозкладав удома на полицях або в горщиках з вазонами. Загалом уже є майже два десятки камінців. З кожним із них пов’язана якась мандрівна історія.

Маски і головні убори

У них вдома є ціла стіна, обвішана сувенірами. Найбільше – масок і головних уборів: з В’єтнаму, Індії, Таїланду, Камбоджі, Шрі-Ланки, Аргентини, Непалу, Перу, Бірми… Пара мандрівників Назар Днесь і Зоряна Мартинюк об’їздили вже не одну країну в різних куточках світу.

У Малайзії просто на голову їм прилетіла велика красива пір’їна – вона і стала сувеніром. А у В’єтнамі франківці зустріли представницю одного з місцевих племен, на голові вона носила кілька хустин – така традиція. І от просто з голови в’єтнамки пара придбала ось таку одну колоритну хустину. Взагалі у В’єтнамі можна побачити безліч цікавих національних головних уборів, у кожного племені – свій стиль. А Непал – весь у масках.

Корови

Ось уже багато років Ігор Вакалюк колекціонує… корів. Чоловіка цікавлять експонати у будь-якому форматі: фотографії, статуетки, картини, листівки, іграшки, марки тощо. Він навіть виділив удома окрему кімнату-музей, де зберігає всіх своїх корівок. А їх вже назбиралося більше тисячі – з кількох континентів.

Ігор Вакалюк часто їздить у відрядження, і щойно прибуває в нове місто, одразу шукає цікавий експонат для своєї коров’ячої колекції. «Єдине місто, де я так і не зміг знайти жодної корівки, це був Бангкок», – каже він.

Чимало корівок чоловікові подарували, адже про цікаве захоплення знають більшість його знайомих і друзів. Щоправда, Ігор Вакалюк побоюється, що одного разу друзі вирішать радикально пожартувати й подарують йому живу корову.

Фото вивісок із зубами

Сувенірні колекції Вадима Войтика головним чином фотографічні. Найоригінальніші світлини – вивіски із зубами на стоматологічних кабінетах чи клініках. Чого тут лише не знайдеш – зуби з ручками, ніжками, очима та іноді навіть із зубками. Вадим каже, що найбільш креативні бачив у Грузії та в Україні.

Всі свої світлини чоловік зберігає в електронній базі. Також він колекціонує фото дверей, ліхтарів, смітників, зупинок, світлофорів. Розповідає, що якось гуляв вулицями столиці Кенії і за звичкою фотографував не лише загальні пейзажі чи красиві будинки, але й зазнимкував смітник. І Вадима негайно затримали тамтешні дуже суворі поліціянти. Довго дізнавалися, навіщо це йому і чи чоловік часом не терорист, який готує закладку вибухівки. За хвилин 20 відпустили.

За красиве фото будівлі франківця також затримували в Мінську і столиці Мозамбіку. І там, і там виявилося, що це був будинок адміністративний. І в тих чудових країнах у XXI столітті фотографувати, наприклад, адміністрацію президента заборонено.

 Чашки

У Михайла Дорошенка удома нічогенька колекція сувенірних чашок із різними національними атрибутами – аж 70 штук. Він навіть виділив для них спеціальну шафку з відкритими полицями. Найцікавіше, що більшість із цих сувенірів чоловікові привезли друзі зі своїх подорожей. А сам Михайло за кордоном був лише раз – у турі Австрією, Угорщиною і Польщею.

Першу чашку чоловікові подарували у Полтаві, і вона так сподобалася Михайлові, що він вирішив їх колекціонувати. Друзі дізналися про нове хобі і взяли ініціативу в свої руки. А друзів у Михайла дуже багато.

Найулюбленіша його чашка – з Одеси. Керамічна. А всередині фігурка кумедного чоловічка. Коли туди налити рідину, той чоловічок пускає ротом бульбашки.

Найбільша проблема з цією величезною колекцією, що ліньки регулярно витирати пилюку з кожної чашки. Тому, коли дружина вже починає гніватися, Михайло складає свої сувеніри у ванну і миє всі разом. Так швидше і простіше.

Книги

Ольга Деркачова у кожній країні найперше шукає книгарню, а там – «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Чому саме цю книгу? Бо вона улюблена.

Починала Ольга з польського примірника – спершу лише для того, аби підтягнути знання мови. А потім їй так сподобалася ідея збирати «принців», що колекція виросла аж до двох десятків: з Великобританії, Болгарії, Чехії, Франції, Португалії, Ізраїлю і навіть з Китаю. До речі, найскладніше знайти цей твір було в Туреччині. Більшість цих книжкових сувенірів – подаровані. Ольга називає їх своїм стадом «принців».

Жінка вже встигла прочитати польського і англійського «Маленького принца». Але найдужче їй сподобалося читати оригінальний варіант – французькою. Франківка трохи володіє цією мовою, тому дещо перекладала, а решту здогадувалася, адже знає книгу майже напам’ять.

Футбольні шарфи

Любити футбол – це не лише вболівати за улюблені команди, але й збирати футбольні шарфи. Олександр Заславський колекціонує їх вже купу років. Має вдома понад пів сотні. Найдорожчий – з Парижа, коштував він кілька десятків євро. А найдешевший Сашко знайшов на місцевому секонд-хенді – купив за кілька гривень. Та найцікавіше, що, приїжджаючи в нову країну, чоловік завжди інтуїтивно знає, куди треба йти, аби придбати бажаний футбольний шарф. Адже перед кожною мандрівкою Сашко ретельно планує покупку цього сувеніра.

Зазначає, однак, що йому геть не байдуже, які саме шарфи купувати. Є такі міста, звідки Олександр нізащо не привезе футбольний шарф – бо тамтешній клуб не подобається. Скажімо, «Санкт-Паулі» з Гамбурга чи «МТК» з Будапешта. До речі, в Єгипті франківець так і не зміг знайти футбольний шарф. Мабуть, через спекотний клімат місцеві фанати таке просто не носять.

 Тарілки

Під час кожної поїздки Олена Корнієнко купує невеличку тарілочку із зображенням країни, де мандрувала. Її колекція налічує аж два десятки таких тарілок. Декотрі сувеніри вона повісила на стіну, інші стоять на підставках. «Коли зараз дивлюся на перші тарілки, які ми купували під час подорожей, то смішно стає, – розповідає Олена. – Вони якісь такі кумедні. Тепер ми вибираємо значно красивіші, оригінальніші і, відповідно, дорожчі – від п’яти до 30 євро».

Магніти тепер у цій сім’ї теж купують, але круглої форми, як міні-тарілочка, і обов’язково пластикові або металічні, бо ж керамічні часом падають, ламаються – шкода.

 Алкоголь

Алла Артеменко разом із чоловіком за десять років назбирали аж пів сотні пляшок елітного міцного алкоголю з різних куточків світу. Для колекції навіть замовили спеціальну шафу. Але і вона вже переповнена, тому частину сувенірів поки що зберігають у комірці.

Кажуть, що азарт потроху згасає, адже в їхній колекції є так багато всього, що тепер важко буде чимось здивувати. З найоригінальніших сувенірів – мексиканська текіла, всередині якої бовтається щось схоже на черв’яків, а ще – американське віскі у жерстяній банці.

Жодну пляшку подружжя досі не відкоркувало, жартують, що колись передарують цю колекцію своєму синові. 

Наперстки

Наталя Калініченко вже давно займається мікровишивкою, тому її бажання колекціонувати наперстки ні для кого не стало несподіванкою. Як це почалося? Під час рукодільної виставки в Празі Наталя побачила порцелянові наперстки неймовірної краси. Одразу закохалася і задумала створити собі таку чарівну колекцію. І ще й усіх друзів повідомила: «Хто хоче зробити мені велику приємність, приймаю у подарунок гарні наперстки».

Зараз їх у жінки аж три десятки. Звідусіль. У кожного з них своя історія. Наталя одразу пригадує одну про португальський наперсток зі старовинного рибальського поселення Назаре: «Здавна кількість населення там була дуже малою, чоловіки часто гинули у бурхливих водах океану, тому основна робота лежала на плечах жінок. Чоловіки йшли в океан на риболовлю, а жінки їх чекали, допомагали розвантажувати човни з рибою, сушили, ремонтували сітки. Кажуть, що користувались наперстками. До речі, у жінок там дуже цікава традиція: в понеділок вони одягають сім спідниць, у вівторок одну спідницю знімають, в середу ще одну… В неділю залишаються лише в одній спідниці. Я була в неділю. І ось в однієї старенької та охайної жінки придбала наперсток на згадку».

А тиждень тому Наталі подарували наперсток, якому вже понад сто років, до речі, його знайшли на західноукраїнських землях.

Наталя МОСТОВА