Хлопчик сліпне

  • Спершу маленький син допоміг своїй мамі почати нове життя, а тепер вона допомагає йому не втратити можливість бачити світ. Чотирирічному Миколці Жаворонкову з Надвірної потрібна вже друга операція – хлопчина сліпне. Вроджений птоз правого ока і атрофія зорових нервів катастрофічно швидко послаблюють зір. Мама сама виховує двох малих дітей, гарує на кількох роботах, але 26 тисяч гривень, які потрібні на операцію, для цієї сім’ї є непідйомною сумою. 

    Хто сильніший, той і виживає

    Наталі Жаворонковій лише 33 роки, а вона вже встигла стільки біди з’їсти за своє життя. Дитинства майже не мала – з 12 років по інтернатах. Каже, саме там стала дорослою і озлобилася на цілий світ.

    Наталя народилася в Москві, мама туди переїхала з Надвірної. Коли дівчинці було два роки, мама померла від раку. Наталиного брата забрали до себе родичі з Росії, а її – бабця з Надвірної. Дівчинка була складною дитиною, потім ще й зв’язалася з поганою компанією, бабуся ніяк не могла впоратися з нею, тому віддала внучку на навчання до інтернату.

    «Пам’ятаю, як у дитинстві я дуже хотіла хоч трохи гарного одягу – аби бути, як решта ровесників у дворі, хотіла велосипед, модний наплічник, – говорить Наталя. – А бабця всі гроші, котрі мені як сироті надсилали різні благодійники, складала в купку. На той час я не розуміла, чому вона так робить, думала, шкодує мені, злилася на неї. Але завдяки тим заощадженим грошам потім вдалося квартиру привести до ладу».

    Жінка згадує, що в інтернаті їй було важко лише перші тижні – коли мусила відвоювати своє місце серед тих не по віку дорослих і часто жорстоких дітей: «Знайомі, які туди ще раніше потрапили після смерті батьків, одразу попередили: якщо з самого початку не постояти за себе, залишишся ніким до кінця. Тим паче я була чужинкою, прийшла уже підлітком, а більшість там були ще відмалку. І справді, вже через тиждень якась дівчина попхалася до мене з кулаками, знічев’я, просто для розваги. Я дала відсіч, і більше мене не чіпали. Там свої закони: хто сильніший, той і виживає. Вихователі зазвичай майже нічого не знають про всі ці розбірки, бо ніхто з дітей не жаліється – таке в інтернаті не прощають. Інтернат добряче вишколив мене – я стала сильною».

    Далі дівчина вчилася в училищі на маляра. Почала випивати. Це переросло в залежність. На щастя, Наталя зустріла на своєму шляху чоловіка, який потроху почав витягувати її з тієї трясовини. Він був значно старшим, без жодної шкідливої звички, багато балакав з Наталею про життя, яке може бути іншим, значно яскравішим. Саме цей чоловік став батьком обох її синочків, хоча пара офіційно не одружилася, та й зрештою стосунки не склалися.

    Протягом першої вагітності жінка каже, що навіть не дивилася у бік спиртного. Але через місяць після пологів знову почала пиячити – аж поки соцпрацівники не забрали дитину. Ті кілька днів Наталка називає найстрашнішими у своєму житті, саме тоді ніби щось клацнуло в голові і вона остаточно вирішила, що досить так жити.

    Відтоді минуло майже п’ять років, і жінка дійсно забула, що таке алкоголь. «Чесно кажучи, я й сама не знаю, яким дивом мені це вдалося, – каже Наталя. – Знаю одне: треба дуже захотіти, треба мати потужну мотивацію. Для мене такою мотивацією був син. Насправді перестати пиячити можливо, тому ті, хто бідкається, начебто це їм ніяк не вдається, просто брешуть, в першу чергу, собі. Нема «не можу», є «не хочу». Тепер бачу кожен новий день і радію. Мене більше не болить голова щодня, не дратують люди, я не злюся на цілий світ. Чітко усвідомлюю: сама відповідальна за все, що коїться у моєму житті. Треба було колись слухатися бабцю. Але що вже вдієш… Тепер необхідно стільки всього надолужити».   

    Соромно просити

    Можливо, Наталя покинула б алкоголь ще одразу після народження першого хлопчика – Миколки. Але дитина з’явилася на світ такою хворою, що материнські нерви не витримали. Вроджений птоз одного ока і атрофія зорових нервів, хворе серце, дві пахові грижі… У пологовому лікарі нічого не пояснювали, усі ці болячки виявили під час планових обстежень.  

    Малий пережив дві операції з видалення гриж, а недавно була операція на очі. Гроші допомогли зібрати благодійники. Наталя у відчаї писала багатьом підприємцям, благала підтримати, спершу було дуже соромно просити, але коли дивилася на Миколку, серце розривалося. Відгукнувся бізнесмен з Франківська, який досі дуже допомагає сім’ї.

    Тепер хлопчику терміново потрібні і апаратне лікування, і ще одна операція. Миколка сліпне. Зараз очі бачать лиш на кілька відсотків. Окуляри не дуже допомагають.

    Окрім цього, в дитини почалася затримка росту, припускають, через величезну кількість медикаментів, які хлопчина приймав з самого народження.

    «Боронь боже, аби я захворіла»

    Нині сім’я мешкає у тій квартирі, де Наталя виросла. Бабця рік тому померла. Вона обожнювала своїх правнуків. Тепер у її кімнаті бавляться Миколка і Максимко, мають там іграшкову хатинку і купу забавок.

    Молодший, дворічний Максим, цілковито здоровий, аж кипить енергією, навіть не гребує надавати старшому братику стусанів, аби відібрати вподобану іграшку. Хоча одного разу надворі, коли Миколка не поділив м’ячик з якимось хлопчиком, Максим почав так пищати – захищав старшого братика, як міг. А ще малюк любить добряче поїсти, особливо котлети. І чомусь вперто не дає стригти волосся, виривається, плаче.

    Миколка – дуже толковий хлопчина, недавно мама записала його на уроки англійської. Лиш трохи капризує, коли щось не вдається. Любить малювати, вся квартира – в розмальовках. А м’ячі – то взагалі особлива пристрасть. «Як трохи підросте, я його на футбол віддам обов’язково», – усміхається мама.  

    Батько дітей приходить у гості, гуляє з малими, щомісяця дає символічну суму – коло тисячі гривень. Також є кілька тисяч соціальних виплат.

    Кожен Наталин день – як під копірку. Прокидається вдосвіта, молиться – і до праці. Гарує на кількох роботах – прибирає магазини і «точки» на базарі. Поки її немає, за дітьми наглядає кума.

    За місяць мама заробляє біля шести тисяч гривень. Додому приходить дуже виснажена, але хатні обов’язки за неї нема кому зробити. «Боронь боже, аби я захворіла, – говорить жінка. – Все ж на мені тримається: діти, хата, їжа, та ще й лікування щомісяця витягує коло двох тисяч. Тепер на операцію треба гроші шукати, обійдеться в 26 тисяч гривень». 

    Наразі сім’ї допомагає БО «Час добра і милосердя», половину необхідної суми вже вдалося назбирати. Лишилося зовсім трохи.

    Наталя МОСТОВА

    P.S. Допомогти Миколці можна, переказавши гроші на карту-ключ Приватбанку 5169 3305 2215 1635 на ім’я Валерія Кушніренко (голова БО «Час добра і милосердя»). Обов’язково в призначенні платежу вказувати «Для Миколи».

     

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!