Я хочу розповісти тобі про дім, в якому живу. Тут світло і затишно, в ньому багато хороших людей, вони приходять і йдуть, тому з’являється враження, ніби цей хостел – модель життя. Сьогодні почався дощ. Туман одягнув мене у біле пальто, і за ним стало неможливо розібрати, якого кольору вулиця і скільки нею проходить людей. Я бігла в кав Докладніше >>

Ми йшли вздовж вулиці Мазепи, рахували тріщини на старих будинках, в яких так хотілось лишитись. Ці тріщини утворили чудернацькі орнаменти, схожі на ті, які ми малюємо в своїх зошитках. Ми говорили про те, як добре було би реставрувати спогади, як дбайливі господарі відреставровують первісну красу цих триповерхівок. Як добре було би відреставрувати Докладніше >>

Сьогодні поштарка принесла мені лист, передала прямо в руки, дивилась у вічі, шукаючи в них якихось відповідей, і намагалась розпізнати на моїх губах незірване пророцтво. Адже ми живемо в той час, коли слова позбавлені суті, а папір, здається, надає їм особливої вартості. Ти написав, що відстань не має ніякого значення: сотні кілометрів розбивають Докладніше >>

Забуваються лінії, запахи, барви і звуки… Наталка Білоцерківець   Трапляється, коли картинка сну, міцно пришитого до краєчків ковдри, перетворюється у відеофрагмент, де дівчина лобом притулилась до холодного скла міжобласного автобуса і тривожно спить, і відсутній при цьому будь-який спогад про солодкий аромат кав’ярень, голоси Докладніше >>