У галицьких локаціях, куди ніколи не ступала нога Тараса Шевченка, його іменем названо стільки вулиць, площ, проспектів, парків, кінозалів, театрів та всього іншого, наставлено силу-силенну пам’ятників. Іноді їх навіть більше, ніж там, де він справді бував. Найближче до Галичини Кобзар перебував у Вишнівці та Кам’янці-Подільському, що абсолютно не заважає мешканцям нашого краю любити його тривко та ніжно. Проте деяка причетність франківської вулиці Шевченка до того, на чию честь вона названа, таки є. Докладніше >>

Кілька днів тому ми побували на двох франківських цвинтарях. Якщо бути точнішим, то на одному і на тому, що залишилося від другого. Кладовище на вулиці Київській здається чимось вкрай совітським, до чого важко звикнути в галицькім місті: надгробки із п’ятикутними червоними зірками, обмаль хрестів та повно надписів російською. Якось це не типово для міста, яке вважається ледь не центром бандерівщини.   Докладніше >>

  У Франківську все більше з’являється відчуття курортности. Дбайливо підстрижені клени в центрі міста нагадують знимки початку століття з пляжу в Заліщиках. Польська влада тоді, між двома війнами, намагалася перетворити галицько-буковинське майже місто-острів на добротний курорт. Судячи з фото, виходило в них те непогано, бо можна подумати, що світлина зроблена не в галицькій провінції, а десь на Середземноморськім узбережжі. Докладніше >>

Не відаю, хто і коли вигадав цю прекрасну назву «Португаличина» для означення Португалії. Ймовірно, це був автор котроїсь із жартівливих мап із серії «Європа очима галичан». Проте влучність цього йменування просто неймовірна. Докладніше >>