Монтується фільм. Крізь уривки вирізаних фрагментів лунає фраза Тараса Прохаська: “А це вже моє награбоване”. Далі оповідач пояснює, що в 90-х роках врятував з коломийського кінотетару два стільці, які там стояли ще з 20-х років, і, ймовірно, на одному з них, а може, й на двох одразу сидів засновник майбутнього польського кіно. Через сімдесят років, коли ці фетиші минулого вже були за крок до ліквідації і нікого не цікавили, він запропонував забрати їх в затишніше місце, ніж смітник. У момент непотріб підскочив у ціні до 50 грн… Докладніше >>

Він живий, стоїть поруч. Ми за день до мого дня народження в Севастополі, й московські солдати ще не мародерять, а дислокуються лише на своїх базах. Одна з таких розташовується на 50 метрів нижче від нашого табору. Люди у зелених, синтетичних одіяннях, що заміняють будь-яку сауну, прокидаються рівно за московитським часом і чинять там незрозумілі з погляду логіки дійства. За цим кумедно спостерігати. Докладніше >>