У моєму місті безособова міська рада — з 2010 року. Я, яка писала статтю про те, що в міську раду прийшов «дитсадок», який першим ділом почав розмальовувати каналізаційні люки (може, ви вже забули, але я цей крінж забути не можу), помилялася, коли думала, що «дитсадок» — це головний мінус.

Бо молодість і відсутність досвіду — це «вади», які лікуються доволі швидко. А от безособовість — це річ, яка може працювати і в плюс, і в мінус. З'являється влада в руках кількох людей, якої не чекали і навіть не мріяли, а разом з цим — безособова команда. Що варто робити? Знайомитися ще раз. З кожним. Щоб зрозуміти. (Не знаю, чи це робили в «Слугах». Припускаю, що якщо й робили, то не дуже якісно.)

Я не буду розкладати це на поіменні приклади. Ті, хто пам’ятають ті часи, і так знають, що тоді сталося. Одні отримали роботу. Звичайну, із середньою зарплатою. І на той момент цього було достатньо. З часом вони росли, змінювали бажання та роботу — це нормально. Ми давно не живемо в реальності, де людина 20 років сидить на одному місці й хоче одного й того ж.

Інші отримали посади. Хтось більші, хтось менші. Кожному — «по уму» і по амбіціях. Були випадки (випадок?), коли людині давали більше й більше, але все одно було мало. Так теж буває — хтось із часом просто відпадає.

Але сама модель працює вже багато років. Безособова. Більше того, коли міська рада змінилася, стало зрозуміло, що безособовою може бути не лише одна фракція, а й вся рада. Бо справа не у вивісці, а в підході.

Є кілька людей, які вміють на початку поставити просте питання: «Що ти хочеш?» Потім — почути. Це звучить банально, але працює.

Чому це спрацювало в міській раді і не спрацювало в парламенті? Поділюся своїми думками — це лише роздуми, не істина.

Друга ліга. Ставки нижчі, люди менш амбітні, спокуси не такі великі. Менше шуму — краще видно правила гри.

Смак грошей. Не можна привчати людей до «конвертів». Ніколи. Бо потім це як залежність: один раз спрацювало — і назад уже складно.

Ідеологія. Так, у 2010 році в раду прийшли дуже різні люди. Хтось — працював шофером, хтось — роздавав листівки. Хтось спраді був ідейний, а хтось навіть не знав, хто такий Бандера. Тих, хто не розумів, дуже швидко «включили», пояснили, запалили ідеєю. І далі складні рішення вже можна було пояснювати «вищою метою». (І, якщо чесно, це працює. Я сама на це ведуся, іноді).

Кількість. Кількома десятками людей легше управляти, ніж кількома сотнями. Одній людині це не під силу. Треба хоча б десять. А от знайти десятьох розумних людей — це вже задача з зірочкою.

І от тут, мабуть, головне. Проблема не в тому, що парламент безособовий. А в тому, що нема кому керувати тією безособовістю. І справа не у війні. Бо фракція у парламенті почала розвалюватися ще у 2021 році.