Докладніше >>

Багато років я дотримувався такого принципу – не судити, не осуджувати, не упоминати нікому ніщо. Особливо, коли йдеться про цехову солідарність. Але настав час порушити ці заборони, бо мені дуже-предуже не подобаються самогубці. Докладніше >>

Вісімнадцять років тому я працював барменом, а він був моїм клієнтом. Він, може, ніколи би і не був клієнтом якогось бару, якби не епоха бартеру. Він виконував якісь слюсарні роботи (доволі погано) у господарстві власника бару, а за це отримував платню у вигляді кількасот грамів теж не надто якісних напоїв у барі. З того часу змінилося дуже багато всього. Але одна річ залишається незмінною – проблема того, що робити з Україною, нині така ж пекучо-актуальна, як і тоді. Докладніше >>

Власне це і можна вважати совєтчиною. Така дрібниця, а так виразно висвітлює. Ідеш цими льодяними полями і відразу розумієш, де ти є. Докладніше >>

Не можу гарантувати абсолютної точності порівнянь і збігів, але цього ж і зовсім не потрібно. У вільних асоціацій своя точність, а паралелі тому і паралелі, що вони не одне і те ж. До того ж, хай все і повторюється вічно – ніколи нема тої самої води. Докладніше >>

Довший час мені говорили про те, що є «фільозофія» і є реальне життя. І що треба здавати собі справу з того, що це – різні речі. Що неможливо жити і вижити, якщо керуватися «фільозофією». «Фільозофи», мовляв погибають самі і тягнуть у вири страждань своїх близьких. Натомість практичні люди все роблять так, як слід. У них самих все здорово і здорове, їхнє оточення також перебуває у атмосфері щоденного комфорту. Докладніше >>

Коли я пізнаю когось ближче, коли вже стає зрозуміло, що цей хтось вже ніколи не буде просто кимось невизначеним, бо його вже неможливо забрати навіть викинувши, мені стає потрібним дізнатися принаймні дві речі. По-перше, треба подивитися на ножі цієї близької людини. По-друге, хочеться знати, які лікарські засоби вона тримає в аптечці на щодень. Докладніше >>

Уся міра цивілізації може бути зведена до найсуттєвішого показника – як спільноти живих істот дають собі раду з власними відходами. Довший час йшлося передовсім про найсерйозніші відходи – органічні. Вони були найтоксичнішими, і власне шлях їхнього перетворення у родючий гумус визначав рівень організації суспільства. Кілька десятиліть тому виявилося, що нашу їжу, яку ми самі перетворювали у нечистоти, супроводжує сміття, яке ми перетравити не в змозі. У гумус наші прегарні обгортки їжі теж ніяк не перетворюються. Докладніше >>

Комуністи постійно говорили про те, що однією з найважливіших справ соціалізму, який плавно перейде у комунізм, буде поступове стирання відмінностей між містом і селом. Комуністи ненавиділи село і всіляко його упосліджували, намагаючись зруйнувати сільську структуру. Докладніше >>

Мені подобається жити. Мені подобається життя як форма існування. І хоча мене не страшать інші форми реальності, все ж мені у цій настільки добре, щоби затриматися тут ще якийсь час. Докладніше >>

В часи мого дитинства, у 70-80-х роках, на Західній Україні росіяни (а росіянами, рускими, тут завжди були усі російськомовні, про всілякі складні речі – мовляв, українець, але просто говорю не по-українськи – тоді не йшлося) вже не сприймалися як безсумнівні вороги. За двадцять років після сорокових біль притупів. Однак вони не перестали бути іншими. Незважаючи на те, що у щоденному житті все було переплетеним, незважаючи на те, що ми жили в одній країні і хоч не хоч ця країна була не тільки їхньою, але вже й нашою. Докладніше >>

У нас ніколи не вміли зробити щось по-справжньому добре, так, щоби від початку і до кінця, і на своєму місці, і не якийсь виняток. Свідченням цього можуть бути окремі прекрасні шедеври, яких ніде було приткнути. Землі, які завжди служили полем бою для чиїхось славних війн, потрапляють у справжню дилему. Чи варто робити щось аж таке досконале, яке врешті не зможеш захистити? Докладніше >>

Сьогодні вранці до нашого міста приїхав п’ятимісячний хлопчик, який впродовж дня, незважаючи на втому, ніяк не міг заснути, відповідно до свого звичного ритму. Хлопчик народився і жив у лісовому містечку біля Києва. На щоденних прогулянках він бачив переважно дерева і листки, а його звичним оточенням були мама, тато і пес. За останню добу він побачив надто багато всього незрозумілого – вокзали, поїзди, всіляке мерехтіння за вікном, безліч незнаних людей. Докладніше >>

Не хочу робити жодної пред’яви. Пред’яви передбачають глибоке неформальне розслідування, в результаті якого – всупереч державним порядкам – правим виявляється той, хто має рацію. Але я не хочу, бо знаю, яким страшним буває це неформальне розслідування.  Докладніше >>

Мені самому важко тепер повірити в те, яким я був двадцять років тому, у жовтні 1992. Я був безмежним, безмежно вільним, безмежно молодим, безмежно щасливим, безмежно відкритим, безмежно наївним… Раптом виявилося, що можна бути саме таким. Докладніше >>

Чим інтенсивніша передвиборна істерія, тим мені стає спокійніше, бо розумію, що все добре, що всім добре, життя триває. І ще я знаю, що ніяких перемін не буде. Принаймні ближчими роками. І добре, що не буде, бо зміни ніколи не є безпечними. Це завжди ризик, що буде ще гірше (принаймні так свідчить особистий досвід переважної більшості), що доведеться робити щось незнане і незвичне.  Докладніше >>

Ця колонка друкувалася в “ГК” у далекому 2006 році. Але нагадалася і нагодилася з приводу вчорашнього Дня працівника лісу, який був колись і для мене професійним святом. Вітаю колег – і нехай ліс росте! 🙂  Докладніше >>

Кілька днів тому я на власні очі бачив міністра культури України. Я завжди сторонився всякого офіціозу, тому був радий, що ми з ним розминулися. Але це розминання було дуже показовим. Докладніше >>

Перед тим, як виникає дія, з’являється думка. Це аксіома. Тому життя кожного суспільства визначається все ж таки думками, які можливі у цей час у цьому суспільстві. Але, незалежно від цього, у кожен момент часу присутні безліч різних думок і способів організації подуманого. Докладніше >>

Власна відповідальність за всі поразки і біди стає меншою, коли знаєш, що у всьому винні тільки ті інші, які проти тебе. В українській історії домінує культ кривд. Про власну вину говориться мало. А коли говориться, то так, як вину усвідомлюють діти, по-справжньому не вірячи в неї, не бачачи зв’язку між виною і кривдою. А наше традиційне християнсько-поганське двовір’я вину взагалі робить чимось незрозумілим. Докладніше >>