Мегаполіс, де повсюди лунає спів птахів, архітектурний ансамбль вражає величним поєднанням скла і бетону, жителі цінують вільний простір та історію. Голова громадської організації «Молода просвіта» Прикарпаття Євгенія Бардяк днями повернулася зі столиці Німеччини, де протягом тижня вивчала досвід роботи місцевих ГО та інструменти неформальної освіти. Додому привезла цікаві ідеї.

Гігантське метро

Величезне берлінське метро налічує десяток гілок. Зазвичай метро – наземне. Там відсутні строкаті рекламні вивіски. Тисняви ніколи немає. Квитки на двогодинний проїзд (незалежно від кількості пересадок) коштують немало – 2,70 євро. Тому вигідніше придбати проїзний або груповий квиток (один на чотирьох осіб), вартість якого нижча вдвічі і який придатний для різного виду транспорту.

Центральний вокзал Берліна – найсучасніший вокзал Європи. Всередині сходиться цілий ряд транспортних рівнів, два перони міської електрички, чотири платформи, занурені в тунель, прокладений під річкою Шпрее на глибині 15 м, і вокзал для «канцлерської» лінії метро U-5, де перетинаються маршрути двох напрямів – із заходу на схід і з півночі на південь. Пасажирські поїзди прибувають на вокзал з чотирьох напрямків, а перони розміщені на п’яти рівнях.

На дорогах дуже багато велосипедистів, які емоційно обурюються, якщо пішоходи ненароком загарбують велосипедні доріжки. Паркінги теж наполовину зайняті саме цим двоколісним транспортом.

Цікаво, що після 20.00 навіть у центральній частині міста оселяється тиша і спокій – автівок на дорогах помітно меншає.

Лисиці в центрі міста

Озеленені берлінські вулиці вражають. У будь-якому куточку столиці лунає спів птахів – завдяки сотням парків та скверів, де, до речі, можна часто побачити зайців та лисиць.

Мало не на кожному кроці розміщені контейнери для вживаного одягу.

Як пояснювали Євгенії Бардяк, нинішні багаті квартали столиці мають доволі незвичайне походження. «Все починалося з маленьких, цікаво оформлених двориків, де збиралися неформальні мистецькі тусовки, які суттєво впливали на розвиток міста, – розповідає франківчанка. – Згодом у цей простір «підтягувалася» жити допитлива богема. Відповідно, з’являлася фешенебельна інфраструктура».

У Берліні майже всі будівлі зі скла та бетону. Німці дуже цінують вільний простір. Багато вільного простору. Очевидно, що там відсутня боротьба за забудову території. Людей більше хвилює естетика архітектури.

Цікаво, що під час відбудови Німеччини після Другої світової війни одну напівзруйновану споруду серед бізнес-центру – діючу церкву, яка є своєрідним символом примирення, миру та переродження німецького народу – навмисне залишили незмінною, аби вона нагадувала про наслідки війни.

 

Історія – важлива

Будівля Рейхстагу є чи не найпопулярнішою пам’яткою Берліна, її побудували для першого парламенту німецької імперії. У цій споруді, яку відкрили в 1894 році, Рейхстаг засідав до 1933 року, коли будівля згоріла під час пожежі. Споруда залишалася напівзруйнованою до 70-х років, коли її відновили і почали використовувати як музей та іноді як будівлю для засідань. У 90-х, після об’єднання Німеччини, її реконструювали під керівництвом всесвітньо відомого архітектора Нормана Фостера. Роботи завершилися в 1999 році, і тепер тут засідає німецький парламент – Бундестаг. Того ж року над Рейхстагом збудували скляний купол, куди можна піти на екскурсію. На стінах будівлі ще збереглися написи, залишені радянськими солдатами під час штурму.

Рейхстаг – найбільш відвідувана будівля парламенту у світі, і для візиту сюди необхідно в обов’язковому порядку заздалегідь зареєструватися. Це можна зробити на спеціальному сайті. Вхід безкоштовний.

У Берліні також можна здійснити прогулянку до колишньої прикордонної зони окупації Чекпойнт-Чарлі – це один із найвідоміших пунктів перетину кордону між Східним і Західним Берліном під час «холодної війни». Він був розміщений на вулиці Фрідріхштрассе, на перетині з Ціммерштрассе, просто в центрі Берліна, розділеного тоді Берлінською стіною. Офіційна назва переходу з боку НДР звучала як Ціммерштрассе. У 1990 році Чекпойнт-Чарлі скасували, а саму будку контролю, яка стояла на дорозі, перенесли в музей. Однак у 2000 році на Фрідріхштрассе знову була встановлена будка як нагадування про розділений Берлін і радянсько-американське протистояння; тепер це одна з найбільш відвідуваних туристами визначних пам’яток Берліна.

У столиці окремої уваги заслуговує Меморіал жертвам Голокосту, розташований у центрі міста між Бранденбурзькими воротами і елементами бункера колишнього керівництва нацистської Німеччини. Меморіал, мабуть, є найбільш суперечливим сучасним пам’ятником у Берліні. Він складається з 2700 бетонних блоків від декількох сантиметрів до 4-5 метрів у висоту, на меморіалі немає візуальних символів, які відсилають нас до єврейської історії та Голокосту, і багато туристів просто не розуміють, що це означає.

«Річ у тім, що бетонні блоки утворюють лабіринт, прогулюючись по якому, ви відчуваєте розгубленість і тривогу, а це саме те, що відчували євреї під час війни і коли потрапляли в концтабори, газові камери – їм ніде було сховатися від переслідування, – пояснює Євгенія Бардяк. – Але кожен відвідувач може самостійно визначати, що для нього означає ця пам’ятка. Автори дають можливість для роздумів і осмислення”.

До речі, блоки зроблені таким чином, що до них не чіпляється фарба – аби не було змоги спаплюжити меморіал.

Комікс може бути серйозним

Німці значну увагу приділяють історичній спадщині, зокрема моментам примирення. Тож про нацистську Німеччину вже давно ніхто не згадує. Відповідне муштрування здійснюють ще в школах. Фізика, математика, хімія та всі інші предмети викладають крізь призму неформальної громадянської освіти і, знову ж таки, примирення.

Цікаво, що неформальну освіту, яку забезпечують громадські організації, курує і фінансує уряд. Причому ГО мають право критикувати дії уряду, вільно висловлювати свою позицію.

Неформальну освіту подають у різних цікавих формах. «Перебуваючи в місцевому центрі неформальної освіти, мені запам’яталася кімната з музикою, – пригадує Євгенія Бардяк. – Інтер’єр такий, наче зайшла в сільський клуб: сцена, прожектори… Працівниця центру по черзі вмикала різну музику, а учасники нашої групи мали під неї танцювати. Спершу був марш. Відповідно, всі почали марширувати. Потім – жвавий твіст, під який кожен рухався по-своєму, хаотично».

Який меседж несла така «освітня» дискотека? Українцям пояснили, що марш – це музика, яка була вигідна нацистському режиму, адже він спонукає до однакових дій, а також додає войовничої наснаги. Тоді як твіст, який був заборонений у ті часи в Німеччині, допомагає проявляти індивідуалізм, людина починає критично мислити і стає непідконтрольною. Тогочасна молодь виїжджала в ліс, аби послухати твіст. Коли таких бунтарів арештовували, їх одразу кидали у газові камери.

Неформальну освіту організовують і через комікси, які дуже популярні в Німеччині. В тому числі й на серйозні теми, як-от нацизм, Голокост тощо. А все заради дітей, яким історію легше сприймати саме через малюнки і короткі тексти.

В Україні вирішили впровадити схожий досвід. Так, громадська організація, яку очолює Євгенія Бардяк, долучилася до міжнародного проекту Коаліції “Справедливість заради миру на Донбасі”, націленого на неформальну освіту. Йдеться про випуск графічної новели, тобто коміксів, які ілюструватимуть війну в АТО у різних аспектах: волонтери, полон, життя в «сірій» зоні, перебування на непідконтрольній території, медицина. «Молода просвіта» відповідальна за останній напрямок.

«Для України це стане новинкою, – каже активістка. – Таким чином ми хочемо краще пояснити молоді та іншим події, які наразі вирують на сході».

Наталя МОСТОВА