Наразі на Прикарпатті діють 18 сімей патронатних вихователів, у яких виховують 35 дітей.

Наталія Кіщук вже чотири роки займається патронатним вихованням. Разом з чоловіком Мирославом виховала двох дітей. Після того, як вони подорослішали, відчула порожнечу. Це її й підштовхнуло стати патронатною вихователькою. Наталя Кіщук працювала вчителькою у школі та викладачкою в коледжі. Мала 20 років досвіду педагогічної роботи, повідомляє Суспільне.

«Мені було шкода діток, які втратили своїх батьків, які потрапляли в якісь такі складні життєві обставини, яким було важко. Прийшов такий момент, коли я вирішила: для мене настав час кардинальних змін. Ми з чоловіком переїхали з передмістя Снятина в село Трач Матеївецької громади, в таку гарну хату, яка перейшла йому від родичів. Це – мальовниче село, де є ліс, дуже чудова природа. І я почала тут займатися патронатним вихованням»», – каже Наталія Кіщук.

Що таке патронатна сім’я, жінка дізналася від своєї сестри, яка теж займалася таким вихованням, а тепер створила дитячий будинок сімейного типу.

«Коли я вже зважилася, важко було переконати своїх рідних, тому що вони не уявляли мене в цій ролі. Мені здається, спрацьовував такий маленький егоїзм: як це я буду приділяти увагу не їм, не своїм дітям, а якимось чужим? Але коли до нас вже влаштували першу дитину, хлопчика, то мої діти з радістю мені допомагали. Мій старший онук Кирило дуже подружився з першим хлопчиком Володькою, якого ми взяли на виховання. Дотепер вони постійно зідзвонюються, в них уже дружба навіки. Зараз усі вже сприймають мою роботу, бо мої рідні підтримують зв’язок із дітьми, яких я виховувала», – розповідає патронатна вихователька.

Першу дитину – хлопчика Володю – соціальні служби дали на виховання Наталії Кіщук у березні 2021 року. Жінка каже: на початку їй було страшно, і думала, що може не впоратися, та це їй виявилося під силу. Дитина пішла з жінкою на контакт.

«Приїхала і побачила, в яких умовах живе дитина. Коли його забирали соціальні служби від мами, там було жахливо. Будинок без підлоги – земля, стіни чорні, неприємний запах. Мама з бабусею були п’яні. Дитина прийшла – такий маленький, худенький хлопчина з блакитними очима. Я так це запам’ятала. Він був радий, що ми його забираємо. Я думала, що буде якась проблема, що буде плакати. Ні, він зрадів, заліз в машину, і ми так приїхали сюди. Тоді йому було 12 років», – пригадує патронатна вихователька.

Хлопчик розповів Наталії, що здебільшого їв у сусідів, деколи голодував.

За три місяці мамі Володимира дали шанс виправитися і повернули їй сина.

«Але нічого не змінилося. У неї – сильна залежність від алкоголю, і через пів року знову мені Володьку повернули. Тоді вже маму позбавили батьківських прав. Він у мене ще пів року жив, і після суду над ним взяли опіку», – каже Наталія Кіщук.

Анжеліка та Василько

Зараз Наталія Кіщук виховує 12-річну Анжеліку та однорічного Василька.

«Василька мама залишила в перинатальному. Як мені розповідали, були складні пологи, і його забрали на місяць в Івано-Франківську лікарню, а потім мені зателефонували й запитали, чи не могла б я взяти місячного хлопчика. Одразу було дуже страшно. Думала: що я маю робити з такою дитиною? Уже забула, як це, мої діти вже великі. Але зважилася і не шкодую, бо він стільки позитиву мені приніс. Хоч я не спала вночі, через кожні три години треба було його годувати, підгузки міняти», – розповідає Наталія Кіщук.

Анжеліка потрапила до Наталії Кіщук у липні 2024 року з іншої патронатної сім’ї, яка виїхала за кордон.

«Анжеліка – з багатодітної сім’ї. Дуже позитивна, хороша дівчинка. Вона вміє доглядати за малими дітьми, гарно ладнає з Васильком. Вона вміє вже щось готувати, на кухні мені допомагає, прибирає. Сумує за родиною, за своїми братами, сестрами, дуже переймається їхньою долею. Вони часто зідзвонюються. Це – великий плюс, бо якщо вже мама не цікавиться дітьми, то дуже добре, коли є така моральна підтримка від рідних», – каже Наталія Кіщук.

Адаптація

Протягом останніх чотирьох років Наталія прийняла у себе 12 дітей.

«Починається все з того, що ми приїжджаємо додому й ознайомлюємося із середовищем, яке в нас є. Показуємо дитині, де вона буде спати, де кухня, де санвузол. У нас є дві собаки, і часто діти дуже позитивно реагують на них. Тобто вони якось розслабляються, коли бачать тварин», — каже патронатна вихователька.

Допомагають вихованцям Наталії адаптуватися до нового житла і її внуки. Вони легко знаходять спільну мову: діляться іграшками та разом граються. Але найбільше, каже патронатна вихователька, впливає природа.

Мирослав Кіщук допомагає своїй дружині. Він розповідає: на їхньому подвір’ї є два ставки. Влітку діти часто під наглядом дорослих проводять там дозвілля: купаються, плавають у човні.

«Дітей нещасних є багато. Під час цієї війни, бачачи, скільки людей гине, я зрозуміла, що без дітей у нас просто немає майбутнього. України не буде, нації нашої не буде. Тому діти – це наше майбутнє. І кожну дитину треба берегти, піклуватися про неї, любити», – каже Наталія Кіщук.

Патронат

Кожен патронатний вихователь та його помічник отримують зарплату та окрему доплату на кожну дитину, якою займаються, каже тренерка з підготовки патронатних вихователів Івано-Франківського обласного центру соціальних служб Світлана Бойко.

«Патронат — це тимчасове виховання дитини. Держава надає патронатному вихователю зарплату — 24 тисячі гривень або 28 тисяч гривень, якщо людина – ФОП. Помічнику – 8 тисяч гривень. Помічниками можуть бути повнолітні члени сім’ї або люди не з кола сім’ї. Ви працюєте вдома. Ви матимете оплачувану відпустку. Для забезпечення дітей держава буде вам надавати допомогу: для малюків від народження до 6 років — 6 тисяч 407 гривень 50 копійок, для дітей від 6 до 18 років – 7 тисяч 990 гривень. Така допомога буде надаватися на кожну влаштовану дитину», – каже тренерка з підготовки патронатних вихователів.

Наразі в області діють 18 сімей патронатних вихователів, у яких виховують 35 дітей, каже Світлана Бойко. З її слів, цього замало, щоб закривати усю потребу у таких послугах в Івано-Франківській області.

«Кожна дитина заслуговує на щасливе дитинство. Але не всі діти мають змогу відчути цю підтримку. Потрапивши у патронатну родину, вони отримують шанс на нове життя, нові можливості та віру у краще. Ті, хто зацікавився патронатом, може звертатися у служби у справах дітей за місцем проживання», – каже Світлана Бойко.

До теми: Обласний перинатальний центр Франківщини отримає апарат штучної вентиляції легень для новонароджених