Прикарпатки Леся Федорів та Людмила Креховецька – добре відомі художниці не тільки в Україні, але й за її межами. Народилися вони у селі Петранка, що на Рожнятівщині. Сестри-близнючки малюють з самого дитинства, і минуло вже понад 20 років, як наші землячки своїм мистецтвом підкорили світ.

У творчому доробку мисткинь переважають твори на релігійну тематику. Їхні вироби прикрашають храми, монастирі, є в приватних колекціях не тільки у нас, а й за кордоном: у США, Німеччині, Молдові, Сінгапурі, Туреччині, Польщі та Росії. Твори художниць неодноразово експонувалися за кордоном і отримували перемоги та нагороди у високохудожніх мистецьких конкурсах.

Сестри Леся і Людмила Федоріви народилися в 1973 році. Леся нині проживає в Мюнхені, а Людмила – в селі Яворів Долинського району. Розробивши власний стиль малярства, художниці-близнючки працюють на склі та дзеркалі в напрямках живопису, графіки, портретики, іконописання. У своїй творчості не зупиняються на усталених сюжетах, постійно шукають новаторські підходи до створення нових робіт, удосконалюючи цим свою художню та професійну майстерність.

 Кілометри не заважають творчості

Після школи в рідному селі дівчата навчалися малярству у Стрийському художньому профтехучилищі, потім – у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Згодом проходили навчання у Літній школі українського іконопису “Відродження бойківської ікони” в монастирі св. Онуфрія, що в селі Лаврів на Львівщині.

“Використовуємо скло, дзеркало, вітражні фарби, вітражний контур, поталь, глітер, лаки, – розповідає Леся Федорів. – Вважаю, що мистецтво допомагає людям виявляти своє несвідоме й отримувати відповіді на питання, опрацьовувати складні життєві ситуації, очиститися від накопиченого негативу та отримати потужний енергетичний ресурс. Ось уже два роки я живу в Німеччині, а сестра Людмила проживає в Україні. Але відстань між нами не заважає разом творити спільні роботи і брати участь у виставках та різних проєктах”.

Однак карантин вніс свої корективи у творчість сестер. Коли Леся пише картину, то передає її перевізниками в Україну для Людмили, щоб та доповнила і продовжила роботу, або особисто привозить на доопрацювання.

Кожен живописний сюжет картин сестер – індивідуальна і багатоетапна праця, у кожного своя філософія та історія створення. Вони наповненні життєвою енергією, частинкою любові до людей і світу. Це видима частина нескінченного потоку вражень, думок, жіночності, почуттів, захоплення, які переповнюють їх в той чи інший момент життя.

Філософія робіт сестер-близнючок проста. Вони вважають, що людині треба бути доброю до інших, ставитися до інших так, як би вона хотіла, щоб інші ставилися до неї. “Повага і любов є основою для кращого світу, світу, в якому натхнення йде зсередини, – кажуть сестри. – Тому інколи ми навіть не знаємо, якою буде наступна тема нашої роботи. Головне – це відчути, відтворити та донести до глядача світлий і чистий початок, що закладений в природі, красу божественного світу і неповторність його форм, кольорів та унікальність миті”.

Однакові ікони

Як зауважує Людмила Креховецька, іконопис – це мистецтво непросте. Ікона на склі – це унікальне явище українського народного живопису. Вона вражає своєю безпосередньою простотою, багатством і гармонією барв. У ній відображені церковна іконографічна традиція і душа народу – щира побожність і відчуття краси.

«Для нас ікона – це всесвіт красивого писемного мистецтва, – пояснює Людмила. – А мистецтво творить дива. Кожен штрих тобі радіє, кожен лик випромінює любов, кожен сюжет і текст композиції огортає тебе своїм теплом, красою і чарівністю… Це як маленьке зернятко: спочатку народжується задум в голові, який проростає в ідею на ескізі, начерки, пошук композиції із кольоровою гамою. І лише згодом все це стає прекрасним новим народженим твором, свіжим ароматом небесної краси».

Сестри-близнючки зазначили, що написання ікони – велика і відповідальна праця, яка потребує посидючості, зосередженості, внутрішньої мотивації і певного ритуалу. Тут також не слід порушувати канонів написання, зокрема, молитви і віри. Художниці зізналися, що майже 3-4 години моляться перед тим, як малювати ікону. А ще вони сповідаються та приймають Причастя, отримують спеціальне благословення та дозвіл від духовенства.

«В Івано-Франківську є відомий екзорцист Володимир Лось. Йому ми також подарували свої дві роботи, – каже Леся Федорів. Ми з сестрою не продаємо, а даруємо від щирої душі та чистого серця свої твори».

Каже, буває, вони з сестрою малюють дві однакові ікони. Першу роботу дарують у храм, а вже другу відправляють на різні конкурси та виставки.

Потрібне терпіння

Художниці зауважують, що у сакральних картинах має бути щось неземне, невловиме відчуття божественного, яке не так просто передати і яке є індивідуальним. Ця праця дається не так легко, як виглядає при спогляданні відшліфованого твору. А найменша помилка в написанні ікони вимагає братися за той самий фрагмент заново. Потрібно мати неабияке терпіння та спокій, адже перш, ніж нанести наступний мазок, треба зачекати, щоб висох попередній.

Мисткині намагаються дотримуватися лінійної розробки площини. Прямі і хвилясті лінії вільно творять форму, вимальовують плавний контур, який окреслює силуети фігур, риси обличчя, виявляє головне й характерне без зайвих деталей. Ритм ліній оживлює локальні кольори площини, декоративно збагачує композицію. Після висихання контурів наносяться елементи декору, малюються складки одягу, дрібні деталі. Потім площину покривають  відповідними кольорами – від найяскравіших до темних. Доповненням картин на склі є декоративно-орнаментальні мотиви рослинного походження – квіти (часто це троянди чи лілії).

“Для нас кожна рисочка має бути виведена надзвичайно тонко, стараємося правильно чергувати кольори, досягаючи між ними максимального контрасту та виразності, халтури не терпимо, – каже Леся. – На створення образу ми витрачаємо від місяця до року. Все залежить від техніки написання, від розміру твору».

Твори по всьому світу

Їхні сакральні твори святих “Santa Gemma Galgani”, “Маtteo d’agnone” можна побачити в Івано-Франківську у Монастирі сестер-мироносиць УГКЦ, а ікону “Покров” – в монастирі у с. Закерничне, що на Рожнятівщині.

Нещодавно чотири роботи сестер-художниць Лесі Федорів і Людмили Креховецької здобули два перші і два другі місця на Британському фестивалі-конкурсі GOLDEN TIME TALENT. Культурні цінності українського народу, представлені нашими талановитими землячками, оцінювало високопрофесійне журі із 14 країн світу.

Крім того, сестри здобувають нагороди і в інших конкурсах та фестивалях. Мисткині представляли Україну і на світовому артпроєктi “Вітер мандрів”. У своїй колекції вони мають нагороду за вітраж “Покрова Пресвятої Богородиці” (в номінації “Професіонал” – перше місце, золота медаль, Москва). Їхня сакральна робота ввійшла до каталогу “Майстри декоративно-ужиткового мистецтва”.

“Ми раніше часто представляли свої роботи у Москві, – каже Леся Федорів. – Я там навіть проживала, мені пропонували в Росії роботу та “зелене світло” для творчості. Коли розпочалася війна на сході України, я не могла там більше перебувати. Мені вдалося ввезти через митницю всі мої роботи назад в Україну. Навіть тепер друзі телефонують і просять повернутися. Я – проти агресії, я люблю свою Батьківщину. Тому ми з сестрою й надалі представлятимемо лише Україну на світових виставках. Пишаємося, що ми з Івано-Франківщини”.

Мар’яна ЛОКАТИР