Зараз боєць — командир відділення у 2 штурмовому батальйоні.

Франківець Святослав вступив у 3 окрему штурмову бригаду одразу, як досяг повноліття. У війську він отримав спеціалізацію — стрілець ПЗРК. 

Про своє непідтверджене збиття російського Су-27 під Бахмутом, бої за Авдіївку та специфіку роботи стрільців ПЗРК Святослав розповів Суспільному.

Бійцю на позивний “Камаз” — 20 років. Він стріляє з радянських переносних зенітно-ракетних комплексів “Ігла” та “Ігла-1”. Офіційно Святослав наразі не збив жодної цілі. Утім, з його слів, є випадки ураження, про які він впевнений особисто.

“Одне — стовідсоткове, не підтверджене. Було відео, де є смуга білого диму, і після цього в посадці вже дуже сильно розгорялося. Літак Су-27, якщо я не помиляюся. Це було біля Бахмута. Потрібно, щоб були свідки збиття. Потрібно, щоб комісія це все підтвердила. Це не залежить від нашої бригади та начальства, а від набагато вищих чинів”, — розповідає військовий.

Оборона Авдіївки

Воюючи під Авдіївкою, Святослав вперше побачив у небі одночасно шість літаків РФ.

“Три пари літаків. Спочатку заходить одна двійка, потім — друга і третя. Такою наглістю і щирістю свого противника я був шокований, м’яко кажучи. Гвинтокрили, мабуть, так само пролітали. Я на них не звернув такої уваги, як на літаки. Бо літаки — це набагато “жирніша” ціль для будь-якого ПЗРК-шника”, — пригадує боєць на псевдо Камаз.

Військовий брав участь у бойових діях в районі Авдіївського коксохімічного заводу.

“Є Авдіївка, “Коксохім” і ближчі села. Росіяни настільки знахабніли, що літали над Семенівкою перед заводом. Мене така наглість не влаштовувала. Я відпрацював по них спочатку один раз. Потім вдруге. Внаслідок цього вони вже далі “Коксохіму” не залітали”, — розповідає Святослав.

“Нас дуже сильно не люблять”

Зі слів бійця, робота стрільця ПЗРК схожа на роботу снайперів. Він пояснює це тим, що військових цієї спеціальності не видно до та під час завдання.

“Тільки коли йде пуск, тоді нас можуть засікти. Нас дуже сильне не люблять. Коли наша сторона або їхня бачить пуск ПЗРК, в ту точку сиплеться все: стрілецька зброя, гранатомети, міномети. Бувало, після пуску в одну точку пакет “градів” впав. На нас доволі часто полюють, тому що ми небезпечні для супротивника”, — пояснює воїн.

Святослав каже: доволі часто стрільці ПЗРК працюють пліч-о-пліч з піхотою.

“Можна працювати й за піхотою, а іноді можна й перед піхотою. Залежить від того, як рухається фронт. Наша головна ціль — спочатку зайняти висоту. Ми маємо можливість бачити всю картину”, — каже військовий.

У лави 3 окремої штурмової бригади Святослав записався тоді, коли вона створювалася. Тоді йому якраз виповнилося 18 років. За рік до цього він почав мріяти про військову справу.

Свій позивний — “Камаз” — хлопець отримав ще в дитинстві, як прізвисько. Боєць каже: з цим у нього пов’язаний веселий випадок.

“Я з’їжджав взимку з льодяної гірки. Був крайнім, хто з’їжджав. Знизу було десь орієнтовно 11 дітей та дорослих. З’їжджаючи, я їх всіх збив, як кеглі. І відтоді в мене кличка Камаз”, — розповідає Святослав.

“Виходимо і в стрілецькі бої теж”

“Камаз” — фанат різної зброї, але найбільше йому подобаються кулемети. В його бригаді дають можливість навчитися опанувати той вид озброєння, який хоче сам військовий, каже Святослав.

“У нас хоч спеціалізація ПЗРК, але є і дрони. Також виходимо в стрілецькі бої. Тобто в нас — широкі параметри дій. З кулемета мені вперше довелося попрацювати якраз в той момент, коли були “вагнерівці”. Це був Browning. Чудова штука. Це — великокаліберний кулемет, 12,7. Незабутні відчуття. Єдине, що я бачив — це спалахи кулемета перед собою. Тому що була ніч”, — пригадує боєць.

“Ворога в жодному разі не потрібно недооцінювати”

За словами Святослава, росіян не слід недооцінювати.

“Коли всі думали, що ми воюємо з “чмобіками”, то вже на той момент у них була непогана армія. У росіян реально дуже багато було резервістів — тих, хто вчився, або тих, хто любить постріляти. У нас це все було в набагато меншій кількості. Проте ми — винятково на характері стоїмо за свою неньку”, — каже боєць.

Упродовж російсько-української війни хлопець втратив двох своїх друзів — Артура Бурлаку й Тараса Стахіва.

“Артур був другом. Ми з ним зустрічалися доволі часто. Він загинув під час бойового завдання або на позиціях. Наскільки я знаю, кульове поранення в голову. Стах — це максимально щира, добра та прямолінійна людина. За це його багато хто любив. Він завжди мав такий чудовий настрій, тому міг прийти в якусь компанію і з ним було про що поговорити”, — розповідає Святослав.

Портрети його друзів розміщені на Алеї слави загиблих військовослужбовців на “стометрівці” в Івано-Франківську. Святослав каже: хоче бачити більше поваги до полеглих.

“Усі ці фотографії воїнів, які загинули на війні. Вживати спиртні напої, голосно викрикувати, сміятися біля них? Коли проходиш і дивишся на це все, то не дуже хочеться більше йти центром міста”, — говорить військовий.

До теми: У Карпатах прикордонники затримали шістьох чоловіків