Вона любить музику, спів і свою бандуру. А ще у неї рак. Дуже рідкісна і агресивна форма саркоми ще не розвинулась. Дівчину готова прийняти клініка в Італії, але на лікування потрібні гроші. Удома лише мама і старенький хворий дідусь. Дівчина мріє, аби це пекло нарешті закінчилося і вона знову вийшла на сцену.

Все сама

«Певно, то дідусеві гени, він у нас все життя любив музику, співав у чоловічій хоровій капелі. Його навіть запрошували в хор імені Верьовки. Вдома завжди, коли збиралися гості, обов’язково співали. Я змалку звикла до музики», – усміхається 17-річна франківка Юля Двірська.

Шкільна вчителька з музики одразу помітила у дівчини талант. Казала, її голос особливий і має бути почутий світом. Юля почала з бандури – одразу полюбила цей інструмент, бо «коли звучить бандура, всі замовкають». Сама вступила в музичне училище імені Дениса Січинського, навіть мама не знала про це. Хотіла довести, що все зможе сама.

«Вона у нас така вперта: коли щось задумала, то хоч кіл на голові теши, – розповідає мама Галина Шиптур. – Треба за ніч вивчити пісню? Зробить». 

Під час розмови Юля часто усміхається. Її усмішка щира, але дуже втомлена. Позаминулого літа дівчині поставили страшний діагноз – «альвеолярна саркома м’яких тканин». Рік вона була на підтримуючій хімії. Здавалося, ось-ось кінець цьому жаху. А кілька тижнів тому виявили, що пішли множинні метастази в обидві легені. Рак ще не розвинувся.

«Ну, буває»

Літо 2019 року. Дивна припухлість на нозі. Лікарі казали, що то ліпома. Виписали мазь. Але колючий біль посилювався. Іноді настільки, що Юля аж йти не могла. Удома забили на сполох, коли на тілі почали з’являтися синці. Багато синців.

Під час УЗД лікарю не все сподобалося – скерував на МРТ. Хірург в обласній дитячій лікарні лиш глянув і одразу сказав, що це капсульоване утворення і його треба вирізати. Почалися приготування до операції. Незважаючи на те, що у своєму направленні терапевт написав про необхідність консультації онколога, цього ніхто так і не зробив.

«Потрібне було переливання крові. Там щось пішло трохи не так, – ошелешили маму після операції. – Ви тримайтеся. Підіть купіть собі заспокійливе. Швидше за все, це не було капсульоване утворення, про яке ми думали».

Саркома. Підтвердили і у Львові, і в Італії – друзі допомогли передати аналіз.

«Мій дядько був лікарем, – розповідає пані Галина, – ще дитиною я часто чула від нього історії про різні хвороби, і вже тоді добре затямила, що саркому не можна вирізати живою. Спершу треба її умертвити хімією, аж потім вирізати. Я була шокована, що знала це з дитинства, а хірург, який взявся оперувати мою донечку, цього не знав. Знімок МРТ я потім показувала ще кільком медикам, всі говорили однаково: видно, що то була злоякісна пухлина. Так, це лікарська помилка. Той хірург урізав моїй дитині шанс на одужання на 50%. Я про це відверто казала йому, обурювалася, на що лікар просто знизив плечами: «Ну, буває». Може, він чудовий хірург, щоб вирізати апендицит чи нагноєння, але братися за дитину з таким утворенням, не проконсультувавшись з онкологом, – це, як на мене, не по-людськи».

Відчула щось недобре

Почалося довге лікування хіміотерапією. Збирали гроші через соцмережі. Люди відгукнулися – за два дні вже була потрібна сума.

«Юля чудово трималася весь цей час, знаходила в собі сили, – розповідає мама. – Нам нарешті пощастило з лікарем – пані Зоряною Вовк, яка робила все, аби дитячий організм боровся і підтримувався. Юля змогла і лікуватися, і вчитися в училищі. Музика – то її віддушина».

Дівчина мала потужну підтримку серед студентів і викладачів: «Юлю, з твоїм унікальним оперним голосом ти все здолаєш».

І все нібито вже було добре. Якби мама якось уночі не почула, як донька дивно покашлює. Наступної ночі те саме. Жінка відчула щось недобре. Розповіла лікарю. «Маєте комп’ютерну томографію легень?» – одразу запитав медик. «Ми лиш недавно зробили МРТ, треба ж почекати бодай два-три місяці…» – «Негайно на КТ легень. Негайно». 

Зробили того ж дня. А там метастази. Багато мікрометастазів. Терміново треба починати високодозну хімію. Далі буде видно.

Сім’ї порекомендували проходити лікування цього виду раку в Італії – там це на вищому рівні і з кращими прогнозами. Тож тепер єдиний шанс на одужання – їхати в закордонну клініку на лікування моноклональними антитілами. Наразі Юлю готова взяти італійська клініка поблизу Венеції.

Клініка ще не виставила остаточного рахунку. Але дуже потрібно встигнути поїхати на лікування до повноліття Юлі (день народження – 27 грудня). Річ у тім, що дівчина народилася в Італії, колись давно мама там працювала. Тож вона має шанс потім продовжити лікуватися безкоштовно. Щоб не втрачати дорогоцінного часу, родина вже почала збір коштів.

«У нашій сім’ї завжди було тепло і затишно, – усміхається Юля. – Бабця – то був наш тил. Міцна духом жінка, мудра, постійно молилася. Ми знали, що все буде добре, бо вона за нас молиться. Торік бабці не стало. За день до мого дня народження. Лишилися ми втрьох із мамою і 91-річним дідусиком».  

Дівчина втомилася, постійна слабкість, болять кістки і частенько підвищується температура тіла. Найбільше їй хочеться, аби все це нарешті закінчилося, аби вона знову вийшла на сцену і віддалася улюбленій музиці.

Наталя МОСТОВА

 

P.S. Реквізити мами в Приватбанку у гривнях: 4149629352082887 Шиптур Галина Василівна, (4149629351644422 – долари; 5363542320662027 – євро).