Хлопчик із надзвичайно мудрими очима, який досі не знає, як звучить мамин і татковий голос. Жоден слуховий апарат не допомагає. Батьки спілкуються зі своїм малюком лише поглядами. Матвійчику два з половиною роки, і йому діагностували глухоту 4-5 ступенів. Сім’ї необхідно зібрати 23 тисячі євро на операцію, яку дитині конче необхідно зробити до трьох рочків. Часу лишилося обмаль.

Коли журналістка “ГК” прийшла до оселі Мельників, двері відчинила симпатична молода жінка. Одразу за нею вибіг її синочок Матвійчик. Найперше вразили його очі. Вони неймовірно мудрі, наче ця дитина вже прожила не один десяток років. Хлопчик кілька секунд прискіпливо розглядав гостю, а тоді хутко вихопив з її рук пакет і поклав на крісло – росте справжній джентльмен.

«Ваш син або дуже розумний, але глухий, або він добре чує, але має аутизм», – сказала Світлані Мельник лікарка київської клініки, щойно вона з Матвійчиком переступила поріг її кабінету. «Кожного разу медики зауважують, які розумні очі у нашого синочка. Він дивиться якось по-дорослому», – підкреслює мати хворої дитини.

Стривожилися батьки ще понад рік тому. Світлана якось прибирала порохотягом у квартирі, і протягом усього часу прибирання Матвійчик міцно спав, не зреагувавши на сильний шум. Раніше бабусі хлопчика вже зауважували, що з малим, певно, щось не так – він якийсь не такий, як інші дітлахи. Кличуть його надворі, а Матвійчик не обертається.

Мріялося про інше життя

Вагітність у Світлани протікала нелегко. Вже на третьому місяці почалася кровотеча – з’явилася загроза викидня. Ба більше, біля голівки плода утворилася гематома. Лікарі препаратами намагалися забрати її і запевняли налякану маму, що дитині це не пошкодить. Та й ультразвукова діагностика начебто підтверджувала це. Потім жінці прописали ліки для збереження плода.

День, коли почалися перейми, Світлана запам’ятає на все життя. У пологовий вона приїхала о 10-ій вечора, однак до родзалу жінку забрали аж над ранок – всі лікарі були зайняті. Світлана довго не могла розродитися. Як виявилося згодом, причиною були ліки для збереження плода, які вона вживала до останнього дня. Чомусь медики забули уточнити, що це задовго.

Стимулювання не допомагало. Серцебиття дитини і мами падало. Після того, як жінку забрали в операційну, вона більше нічого не пам’ятає.

«Дитину принесли мені, – продовжує батько Ігор Мельник. – Лікарі обстежили малюка. Сказали, що все в нормі. Потім поставили синочка мені на груди – щоб він зігрівся. Але я був такий наляканий, що, певно, був ще холодніший, ніж немовля. Забрали Матвійчика під лампу».

Потім хлопчика ще не раз оглядали медики, запевняли, що дитина здорова. Зі спокійним серцем батьки поїхали додому.

Коли маля засинало, мама завжди вмикала колискові. Але згодом почала зауважувати, що малюк на них ніяк не реагує. Йому було байдуже, чи звучить мелодія. Потім батьки зрозуміли, що хлопчик не відгукується на своє ім’я.

Коли ж стало очевидно, що дитина не говорить, сім’я серйозно схвилювалася. Матвійчик лише мугикав і кричав.

Діагноз приголомшив – глухота 4-5 ступеня. Точної причини ніхто не називав. Можливо, це стало наслідком перенесеного грипу. Декотрі батьки розповідали, що в їхніх діточок такі недуги виникали після щеплення.

Спершу Світлана дуже багато плакала. «У перші дні мене просто весь час теліпало. Я ще ніколи так не переживала. Знаєте, мріялося про зовсім інакше життя. А тут така біда сталася…» – пригадувала мама.

Нині сім’я сприймає свою ситуацію спокійно: можливо, такі діти народжуються в сильних духом людей, які здатні все здолати, саме для того, аби мати шанс на одужання і щасливе життя. Тож зараз Мельники ставляться до необхідності вилікувати глухоту сина як до своєї головної життєвої місії.

Щось схоже на розетку

Хлопчика пробували лікувати різними методами – нічого не допомагало. Перший слуховий апарат, який отримали від держави, Матвійчик узагалі зривав із себе і не вдягав. «Одного разу я спробувала собі вдягти той слуховий апарат, – розповідає мама. – Було жахливе відчуття – я чула, як робот. Звуки різкі і неприродні. Інші слухові апарати були кращої якості. Але через них Матвійчик може чути лише музику». Коли хлопчик уперше в житті почув музичні ритми, то приклав руки до вух і почав реготати.

Світлана створила групу в Фейсбуці, яку назвала «Матвійчик хоче чути!». З її допомогою вона має сподівання зібрати необхідні для лікування сина кошти.

«Він не може заговорити, бо зовсім нічого не чує, але з дуже великими зусиллями навчився промовляти кілька складів з допомогою сурдопедагогів. Навіть із двома слуховими навушниками він не чує. Є лише одна надія – провести кохлеарну імплантацію», – пише в цій групі Світлана.

Кохлеарна імплантація – найбільш значуща технічна розробка ХХ століття, яка істотно змінила якість життя людей із порушенням слуху, надаючи їм можливість пізнати світ, наповнений звуками.

Якщо слухові рецептори, волоскові клітини завитка, пошкоджені і не можуть перетворити звукові коливання в електричні сигнали, що сприймаються мозком, то це може зробити кохлеарний імплант (КІ). Використання КІ базується на тому, що при сенсоневральній приглухуватості найчастіше уражені рецептори завитка (волоскові клітини), водночас волокна слухового нерва довший час залишаються збереженими. КІ, по суті, є різновидом слухового апарата. Однак він не просто підсилює звук. Він замінює волоскові клітини внутрішнього вуха і передає звукову і мовну інформацію за допомогою слабких електричних розрядів прямо до слухового нерва. КІ дає можливість сприймати високочастотні звуки, які люди з великою втратою слуху не чують, навіть за допомогою потужних слухових апаратів.

При кохлеарній імплантації проводиться хірургічна операція, в процесі якої у внутрішнє вухо пацієнта вводяться електроди, що забезпечують сприйняття звуків завдяки електричній стимуляції слухового нерва. Кохлеарний імплант складається з двох частин. Внутрішня частина вживлюється у внутрішнє вухо під час операції. Опісля вона знаходиться під шкірою голови і її не видно. Зовнішня частина надягається на вухо і знімається під час сну або купання, як звичайний слуховий апарат. Джерелом живлення КІ слугують замінні батарейки, як у слухових апаратах, або перезарядні акумулятори.

Після підключення мовного процесора КІ людина чує звуки і мовлення, але не розпізнає їх, не розуміє мовлення інших, тому що КІ спотворює звуки. Тож на Матвійчика ще очікує слухомовна реабілітація, він вчитиметься говорити з самого початку.

Батьки трохи переживають, чи легко син звикне до імпланта, адже він і шапку не особливо полюбляє носити. Також хвилюються, як дітки реагуватимуть у дитсадку, а потім у школі. Адже мовний процесор виглядатиме на голові як щось, схоже на розетку.

Часу обмаль

Матвійчик дуже активний. За півгодини розмови він встиг поскладати кубики, подарувати гості квіти та покопати м’ячики, а їх у хлопця – аж дев’ять. Він обожнює грати в футбол. «Матвійчик не хоче ніяких іграшок. Лиш би м’яч був», – усміхається тато.

Коли до хлопчика говорять, він найперше дивиться на губи співрозмовника і ту ж міміку й собі повторює. Завдяки титанічним зусиллям логопеда Матвійчик навчився говорити «ма-ма». Коли він щось хоче, то одразу це вимовляє. А ще малого дуже заспокоює мамина усмішка. Світлані варто лише усміхнутися, і синочок одразу стає спокійним: розуміє, що все добре.

«Ми спілкуємося жестами або поглядами, – розповідає жінка. – Коли я махаю пальцем, син схоплює, що я так на нього сварюся. Коли тато показує на куток, Матвійчик також здогадується, що провинився. Або ж достатньо просто суворо глянути. Якщо ж він чогось хоче, то просто тицяє пальчиком. Наприклад, хапає мене за руку, веде до холодильника, відчиняє його і бере, що хоче. Аби дати знати, що йдемо надвір, я показую колготи чи взуття».

Коли Матвійчик опиняється біля дітей, то просто спостерігає за ними осторонь. Звісно, так само бавиться, але зазвичай теж осторонь. На батуті хлопчина не стрибатиме, якщо там є інші діти. Коли якийсь малюк забирає в нього іграшку, Матвійчик ніколи не плаче і не злиться. Коли ж хтось із ровесників лише гляне на якусь із його забавок, Матвій охоче ділиться.

Хлопчику робитимуть операцію в Інституті отоларингології ім. О. С. Коломійченка НАМН України. Батьки дуже вірять, що зможуть зібрати кошти. Причому зробити це треба дуже швидко, адже операцію необхідно провести не пізніше, ніж хлопчику виповниться три рочки – у період, коли відбувається активний розвиток.

«Є дуже багато батьків, які зробили дитині імплантацію після трьох років, – розповідає Світлана. – Їхнім малим зараз 5-6 років, і вони не говорять». Тож у Матвійчика часу залишилося обмаль – всього кілька місяців.

Наталя МОСТОВА

 

P.S. Охочим допомогти Матвійчику: 5168 7573 9497 4556 (ПриватБанк).