Чоловік — вчитель у третьому поколінні. Півтора року тому педагог змінив шкільний кабінет на фронтові окопи.

Солдат 53 окремої механізованої бригади Петро Смичок понад десять років вчив школярів трудового навчання та вів предмет “Захист України” у Дорогівському ліцеї на Івано-Франківщині. На четвертий день повномасштабного вторгнення РФ в Україну вчитель пішов у військкомат, а далі — пів року на передовій захищав Україну, пише “Суспільне”.

Петро Смичок розповів, як війна змінила його життя.

Військовий пригадує: два з половиною місяці безперервно воював “на нулі” під цілодобовими обстрілами, а згодом брав участь у стрілецьких боях за 150-200 м від російських військових.

“Чесно — страшно. Висунувся, щоб відкоригувати, і “прилетіло”. Важке поранення — роздроблена кістка, плече. На евакуацію виходив з автоматом, без бронежилета і каски, на адреналіні”, — каже Петро Смичок.

Втім психологічні травми, зі слів бійця, часто бувають складнішими від фізичних. Особливо, коли військовий після місяців на фронті опиняється в тилу.

“Людина, яка туди потрапляє, не розуміє, що з нею відбувається. Це буде для неї дуже важкою психологічною травмою. Воно потім усе “накладається”. Дивишся на цих людей: “Я його туди не посилав; він хотів 100 тисяч; що йому бракувало — хата, машина, молода дружина, чому він поперся туди?” Ніхто не каже: хто ж буде захищати ту хату, ту молоду жінку, якщо всі будуть сидіти вдома”, — розповідає Петро Смичок.

Травму руки Петро Смичок лікує понад рік. Заодно, каже, розв’язує бюрократичні проблеми. Їх військовим здебільшого доводиться залагоджувати власними силами.

“Довідка про обставини поранення — все розходиться у словах “отримав поранення при захисті Батьківщини”. У мене там написано, не пам’ятаю як, чи “під час бойових дій”, чи “внаслідок бойових дій”. Тобто наче воював, але що там робив — ніхто не знає. І ось через таку бюрократію і “тягнеться” ця вся історія, але маю надію, що десь вона мала б закінчитися”, — говорить Петро Смичок.

Директорка Дорогівського ліцею Анастасія Побережна знає колегу-воїна з дитинства. Педагогиня розповідає, що трудове навчання Петро Смичок і їй викладав, а сьогодні є єдиним вчителем у селі, який пішов на фронт.

“Знаю його і як вчителя, і як сусіда, і як колегу — з усіх “ракурсів”. Можу сказати одне — людина дуже хороша. Він завжди давав розумні поради, підтримував. Коли вчитель пішов воювати, його дуже не вистачає в нашому колективі”, — розповідає Анастасія Побережна.

У Дорогівському ліцеї навчається приблизно сотня учнів. Восьмикласники пригадують, як майстрували на уроках трудового навчання під керівництвом Петра Смичка.

Ліцеїстка Аліна Стасінчук каже, що на повернення вчителя чекає вся школа.

“Петро Богданович добре викладає свій предмет, знає його, доступно нам пояснює. Коли на нього не поглянеш — він завжди усміхається. Я знаю Петра Богдановича не лише як вчителя трудового навчання, а і як захисника України. І я йому дуже вдячна за це”, — говорить Аліна Стасінчук.

Окрім трудового навчання, дорогівських ліцеїстів Петро Смичок вчив “Захисту України”. Боєць каже, що після власного військового досвіду добре розуміє, чого варто вчити школярів на таких уроках.

“Ти повинен уміти зорієнтуватися в просторі, вміти зав’язати якісь вузли, побудувати якесь таке-сяке укриття. Медична допомога — дуже важлива. Вводять навіть керування дронами, — ці речі дуже важливі. Маршування — воно так, для вчителя. Це — простіше, бо ти “загнав” учнів у спортзал або на плац — і вони ходять”, — розказує Петро Смичок.

Про повернення до роботи у школі Петро Смичок каже так:

“Хочу, але не знаю, чи я зможу тут працювати далі. Повернутися спробую. Дуже добре, коли дітям розказують, як воно має бути, а не викривлену реальність. Якщо дитина любить і знає історію, якщо гордиться тим, що вона знає, то буде це захищати”, — говорить Петро Смичок.

До теми: На Запоріжжі прикарпатський спецпризначенець витягнув з-під завалів трьох побратимів