Чоловік публічно виправдовував збройну агресію РФ та звеличував російську владу.
Про це інформують на сторінці пресслужби Івано-Франківської обласної прокуратури.
За підтримання публічного обвинувачення прокурорами Івано-Франківської обласної прокуратури суд визнав винним місцевого жителя у поширенні матеріалів з виправдовуванням, визнанням правомірною, запереченням збройної агресії РФ проти України (ч. 3 ст. 436-2 КК України).
Прокурори в суді довели, що 63-річний уродженець Республіки Казахстан, який тривалий час проживає в Івано-Франківську, з початку повномасштабного вторгнення поширював у соцмережі антиукраїнські дописи та підтримував окупантів.
Війська загарбників називав визволителями, а захоплені українські міста – звільненими від нацизму.
У суді обвинувачений свою вину не визнав, але вона повністю доведена зібраними доказами.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи