7 квітня в Києві відбулася зустріч з унікальною людиною, яка, не маючи ні рук, ні ніг, живе повноцінним життям та своїм прикладом надихає інших на те, щоб не зневірюватись у свої силах й продовжувати жити. Нік Вуйчіч поділився з українцями власним досвідом і розповів, як він трансформував своє життя без кінцівок у життя без кордонів і знайшов головне – віру в себе і свої можливості. «Мріяти, ніколи не здаватися, і не важливо, які виклики перед вами ставить життя, любити один одного, допомагати один одному в моменти негараздів і ніколи не зупинятися», – беззмінний його девіз.

З Прикарпаття на зустріч з Ніком Вуйчичем поїхали 28 осіб, серед них і люди з обмеженими можливостями. Як повідомила «Галицькому кореспонденту» громадська активістка Марія Козакевич, безкоштовні квитки їм надала народний депутат Ірина Сисоєнко.

«Ми працюємо з нею з питань незавершеного будівництва обласного перинатального центру, що на Пасічній. Вона, як депутат Верховної Ради та як заступниця голови комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, допомагає нам залучити фінансування з державного бюджету для добудови сучасного пологового будинку в Івано-Франківську», – розповіла активістка.

Дізнавшись, що пані Ірина може забезпечити квитки на мотиваційну зустріч з Ніком Вуйчичем, франківські активісти домовились з нею про те, щоб надати таку можливість й прикарпатцям. Квитки пропонували багатьом місцевим організаціями, які працюють з інвалідами.

Таким чином, 28 людей з Івано-Франківська безкоштовно потрапили на цю зустріч: 17 осіб з обмеженими можливостями, також їхні родичі, які здійснювали супровід візочників, та двоє учасників АТО.

Прикарпатці були приємно вражені зустріччю з Ніком Вуйчичем. Дехто з них взагалі вперше побував у столиці, тому їхнє задоволення було, можна сказати, подвійним.

Ось що розповіли окремі учасники зустрічі про цю подію і які висновки з неї зробили.

 

Максим ПОЛТАВЕЦЬ:

«Життя без кордонів». Нік Вуйчич запалив наші серця! «Щоб злитися на те, чого у мене немає, я маю бути вдячний тому, що у мене є!» – каже Нік Вуйчич. Я вдячний Богові, що мав можливість наживо побачити і почути слова видатної людини-легенди та всесвітньо відомого мотиватора Ніка Вуйчича. Кожна людина у світі унікальна! Дякую організаторам за можливість бути в самому серці подій і бачити Ніка в буквальному значенні на відстані витягнутої руки! Я надзвичайно щасливий, що ми зібралися та приїхали всі разом, що ми всі були там, завжди позитивні та сильні духом люди, та гарно провели час! Нік дав зрозуміти, що життя може бути повноцінним у будь-якому стані, що можна через власні виклики і проблеми знайти своє покликання.

Нік зарядив мене феноменальним позитивом, я багато чого переосмислив після цієї зустрічі! Ця поїздка навчила мене, що потрібно завжди вірити та сподіватися на Бога. Під час організації багато разів все перегравалося, і були моменти, коли у мене опускалися руки, я вже й змирявся з тим, що вже все, нічого не буде… Але Господь знову і знову повертав мені сили, віру в себе! І тільки з його допомогою все вдалося!»

 

Микола МАКАР:

«Щодо мене, то я ще під враженнями від споруди НСК «Олімпійський», від людей, яких було дуже багато на візках, з яких багато моїх знайомих, від промови самого Ніка, від його харизми та спікерства.

Приклад його життя та трансформація його духу – як алгоритм дій для будь-якої людини. Найбільше сподобалися його жарти та такі важливі тези про те, що українці мають допомагати один одному, про молитву за владу, про любов та дітей, про зміни, які починаються з себе і навколо себе. Бути собою, любити один одного! Бути вдячним за те, що маєш!

Він любить Україну і приїде ще не раз… До зустрічі, НІКУ!»

 

Христина СИРОВА:

«А що якби Нік народився в нашому селі десь так Рогатинського району Івано-Франківської області? Як думаєш, він також став би світовою легендою?» Таке запитання виникло у мого коханого, який був разом зі мною на зустрічі з Ніком Вуйчичем.

Мені особисто дуже пощастило з підтримкою близьких людей, у цьому випадку коханого, який максимально старається бувати зі мною всюди. І він, як цілком здорова людина, зустрівшись зі мною – людиною на візку, зрозумів дуже багато, ймовірно, багато переосмислив. Але допоки людей з «різним способом пересування» не зводить так чи інакше життя, мало хто задумується настільки серйозно.

Зараз Сашко і мої друзі підмічають цілком непристосовані пандуси, які зроблені геть вертикально або заходять у стіну за дверима, що просто очі на лоба лізуть від інженерної думки. Або бордюри, які роблять і не думають, що їх варто понизити в місцях переходу дороги.

Та зараз я би мала говорити зовсім не про це, а про те, наскільки сильна духом та мудра людина Нік Вуйчич, наскільки він молодець, що свого часу таки не здався, а долав і долає досі перешкоди, чітко йде до успіху, будучи вже успішним і щасливим. Це мотивує, це надихає. І ми всі (ті, хто побував на цій зустрічі) неймовірно вдячні за таке підбадьорення та натхнення.

Та все ж таки весь час протягом його промови і потім довгої дороги додому в голові роїлось безліч думок. Адже кожен, абсолютно кожен, не застрахований від того, що з ним може трапитись ще сьогодні. Чому й справді, потрапляючи за кордон, ми дивуємося зі зручності вулиць, доступності транспорту та закладів, наче там всі люди з обмеженими можливостями?! Тому, що люди обдумано й мудро не роблять пандусів чи доступного транспорту для когось іншого, вони роблять їх для себе. Про всяк випадок. Адже від захворювань, травм, аварій, старості врешті-решт ніхто не застрахований і ніхто не уникне того так чи інакше.

Дуже прикро усвідомлювати, що якби Нік народився в якомусь з наших сіл, то загубив би себе та свої можливості. Адже в школі було би важко вчитися через елементарну недоступність будівель. Земляки хитали б головами, співчутливо киваючи на каліку. Якби жінка все ж таки захотіла вийти за нього заміж, то, ймовірно, в більшості випадків батьки її були би проти, пророкуючи важке життя…

Прикро, надзвичайно прикро. Адже справа не в дорогах, будівлях, транспорті чи ще якихось матеріальних речах – все це прийде тоді, коли зміниться наша свідомість. Адже Нік чи багато таких, як він, набагато здоровіші духовно та набагато успішніші, ніж більшість, так би мовити, здорових людей.

…Сьогодні натрапила на жахливу статтю, як студенти ветеринарного факультету БНАУ вбивали цуцика та розчленовували його посеред вулиці, ще й фільмували це на камеру з дуже радісним настроєм та коментарями. Люди, схаменіться! Хіба це – не істинна інвалідність?!!

Зараз Україна в такій ситуації, що неповносправних людей стає все більше через АТО. Але це не проблема. Проблема – гнила середина людей, корупція, недбалість навіть до самого себе, аморальність, показова релігійність і цілковита бездуховність в реальності, хамство, цинічність, безграмотність, незважаючи на безліч вузів та дипломів про їх закінчення, безцільність існування та пошуки щастя в тимчасових речах…

Як каже Нік Вуйчич, «допоки ми шукатимемо щастя в тимчасовому задоволенні, щастя і буде тимчасовим». А потім люди бідкаються, що все таке хитке, швидко закінчується і ламається… Як фізичне, так і моральне! То дбайте про все так, як для самого себе. Робіть так, аби вистачило не тільки для вас, але й на наступні покоління. Любіть так, як назавжди. Речі ремонтуйте, а не викидайте. Саме тоді і буде моральне, інтелігентне, достойне суспільство».

 

Раніше ми писали, що 50 людей з особливими потребами з Прикарпаття зможуть зустрітися з Ніком Вуйчічем.