Якщо говорити про мистецькі виставки, то я радше звичайна глядачка, випадкова перехожа, яка забігає до виставкової зали коли під настрій, коли бо є вільний час, коли щоб перечекати негоду чи перебути черговий межовий стан, а коли й просто, бо по дорозі. Я не відстежую, що та коли має експонуватися, але якщо маю можливість то заходжу
ТИША… ТАКА ТИША..
От-от усе стихне. І настане день тиші. Подумати про те, що ми знову не змінилися: пересварилися, перефейсбучилися, а віз і далі там. Ми кричимо про брудні передвибори, забуваючи про свою причетність до нього… А кандидати сидять собі тихо у передвиборних списках, байдужі до наших жабомишодраківок. Ми жваво обговорюємо не тільки їх, а й молодь, яка ніяк нам, дорослим та гіперрозумним, не може догодити. Не ходила на вибори – зле, вирішила піти – теж зле, бо ж вона, мовляв, не проголосує так, як ми хочемо. Докладніше >>