Нещодавно на Тлумаччині, в с. Одаїв, відбулося «Свято неба». Журналіст «Галицького кореспондента» поцікавився, чим манить небо чоловіків та як там, за хмарами. Незважаючи на дощову та хмарну погоду, на свято з’їхалося понад десяток планеристів із Самбора, Чернівців, Калуша, Коломиї, Франківська. Віце-президент Всеукраїнської федерації дельтапланерного спорту Ярослав Козло на відкритті свята зазначив, що Тлумаччина є привабливою туристичною зоною. «Парапланеризм і дельтапланеризм – це види спорту, які у нас розвиваються роками через сприятливі географічні умови для польотів. Сподіваємося, що Тлумаччина стане центром повітряного спорту України», – заявив організатор фестивалю Михайло Ковтун. Села Одаїв та Ісаків є своєрідними столицями повітряного спорту та дельтапланеризму. Михайло Ковтун розповів, що повітряний спорт у Івано-Франківській області має великі традиції і свого часу був доволі розвинутим. Такого формату свята мають на меті привернути більшу увагу до екстремальних видів відпочинку та дають можливість усім охочим злетіти до хмар. Віктор Петрович Пулик проживає в Калуші, є офіційним інструктором Федерації парапланеризму України, головою осередку авіації, парапланів і спорту в Івано-Франківській області. Чоловік понад 30 років присвятив небу. Захопився польотами ще в молодості. «Тоді по телевізору такий вид спорту рідко показували. Був наївним. Сам вигадував, майстрував. Шукав алюмінієві трубки з розкладушок. Пізніше, у 1984 році, через обком комсомолу трапився мені інструктор у Калуші Сергій Миколайович Антипов. Тоді все й почалося», – пригадує чоловік. У той час засоби для польотів майстрували власноруч: купували потрібні деталі, різали труби, самі шили. Віктор Петрович розповідає, що параплани з’явилися у 1986 році в Америці, а у 1996-му – й в Україні. «Спочатку їх робили з квадратних парашутів. Американці мали на меті використовувати їх у військовій розвідці. Але політ восьми людей над джунглями створював неабиякий шум, тому від такого винаходу відмовилися, проте ним зацікавилися ентузіасти», – продовжує інструктор. До 1990 року Віктор Пулик літав на дельтапланах, пізніше пересів на параплан. До 2000 року катався сам, а далі почав літати у тандемі: піднімає до хмар усіх охочих. Тепер батьківську справу продовжує й син. Віктор Петрович зазначає, що після кризи цікавість до парапланеризму зменшилася, але не зникла. Охочі політати можуть пройти тримісячні курси. Після навчання людина отримує 3-4-ту категорію. Для навчання достатньо десяти занять. Цього вистачить, щоб людина самостійно піднялася в небо. Такий курс разом з польотами та перевезеннями коштує 300-400 доларів. Діти від 16 років можуть займатися з дозволу і присутності дорослих, а з 18 років – самостійно. У небо піднімають дітей вагою від 40 кг. Віктор Пулик розповідає, що найважчий його пасажир важив 125 кг. Парапланеристи найчастіше літають біля Дністра, а також в Одесі, на Львівщині. Для польотів важлива наявність схилів. Крім того, має бути місце для старту та посадки. Підніматися у хмарну погоду можна на висоту від 100 до 150 метрів. У сонячну днину йдуть термічні випаровування, завдяки яким можна піднятися до бази від 700 до 2500 м, пройти до верхньої кромки хмар (нижня кромка – 1100 м, верхня – 3000 м). Інструктор зауважує, що летальні випадки траплялися, коли пілот залетів у роторну зону через халатність, надмірну впевненість в собі, через термічні удари. «У небі, як на дорозі – розігнався і потрапив у ДТП», – підсумовує Віктор Пулик.

Ірина Бабій