У своєму житті я худнула і гладшала кілька разів. Плюс 20 кг і мінус 20 кг – для мене звичне явище.

Перший поштовх до дієти стався 14 років тому, після народження доньки. До вагітності моя вага була 60 кг, та коли я вийшла з пологового, вага стала 65 кг. Через рік після декрету я важила уже 68 кг. І саме тоді я вирішила, що це дуже багато.

Сьогодні моїй дочці 14. Всі ці роки я борюся зі своєю вагою та бажанням добре поїсти і вже не вважаю, що 68 кг при зрості 177 см – це дуже багато. Оскільки я люблю попоїсти і мені важко опанувати себе, то спершу вибрала таку стратегію: сісти на дієту, схуднути й далі жити, як і жила. Тобто знову їсти, скільки хочу.

На яких тільки дієтах я не сиділа! Якось три тижні їла лише запарену несолону гречку і кефір. Була дієта з сирими яйцями, вареною рибою і іншою гидотою. Була навіть шоколадна дієта, коли на день ти з’їдаєш тільки дві плитки шоколаду. Очікуваний результат – мінус 3 кг. Якщо оцінювати цю дієту за калорійністю, то, може, хтось її і правильно розробив. Бо ж людині для схуднення треба їсти менше калорій, ніж вона витрачає. В середньому ми витрачаємо за день 2000 калорій, а дві шоколадки – це лише 1000. Отже, дефіцит калорій мав би вести до схуднення. Але навряд чи той хтось радився із лікарями. Словом, на цій дієті я не протрималася потрібних п’яти днів, адже на третій день мене так сильно почав різати живіт, що я просто хотіла вижити і про схуднення вже не йшлося…

П’ять років тому я доїлася аж до 88 кг. Не можу сказати, що була геть товстою і не вміщалася у двері. Могла би собі жити з цією вагою, якби усі навколо не почали мене вітати з вагітністю. І як я не намагалася пояснити людям, що не вагітна, мені не вірили. «Таке не можна приховувати», – сказала мені якось знайома… Але останньою краплею стало те, що, як тільки я заходила в автобус, мені одразу поступалися місцем. Виглядало, що всі люди і в усіх автобусах тільки те й роблять, що дивляться на мій живіт.

Далі у мене почали дуже боліти суглоби. Я шукала причину, проблему, хворобу. Чому я безпричинно гладшаю, а суглоби не можуть витримати надмірної ваги? Я вимагала від лікарів чарівних пігулок. Мене треба вилікувати. Терміново! Людина ж не може набирати вагу без причини. Я ніяк не могла второпати: завжди багато їла, а гладшати почала тільки зараз. Щось тут не так. Я на щось хвора, і все. І я пішла до ендокринолога. А лікарка не порадила нічого нового – сказала менше їсти. Отже, знову дієти.

Саме тоді я дізналася про дієту Дюкана. Медик проти неї не заперечувала. На дієту я сіла з подругами. Ми худнули разом, одна одну підтримували і допомагали. Цю дієту я полюбила найбільше. Вона не обмежує в солоності чи прянощах, і найголовніше – у кількості спожитого. З подивом зиркали на мене колеги, коли на обід я могла собі купити пів кіло курки і все злопати. Ніхто не вірив, що жінка, яка так багато їсть, насправді худне. Але дієта подіяла: за чотири місяці моя вага зменшилася на 20 кг. Компліментів було море, гардероб я оновила так швидко, що майже одразу забула, яким грубасиком була… Хоча, зізнаюся, у шафі за ці роки визначилася полиця для речей, які мені не підходять через вагу. Я їх не викидаю, бо пам’ятаю, що можу схуднути (або погладшати). Це речі, до яких я повертаюся час від часу.

Словом, марафон зі схуднення став невід’ємною частиною мого життя, і я й не планувала з нього сходити. Мене все влаштовувало. Я їла і наганяла своїх 15-20 кг – це була для мене межа, а тоді знову сідала на дієту. Така собі гармошка.

Ну, і нарешті я дійшла до того, на що хочу звернути особливу увагу. Спорт. Ним я ніколи не займалася, навіть у школі. Вперше у спортзал пішла 8 років тому, мені було 30. Тоді я важила 72 кг і гадала, що це дуже багато, бо ж хотіла повернутися у свої колишні 65 кг. Але після кожного гарування у спортзалі я не худнула, а згодом узагалі набрала ще два кіло. «А що ти робиш, коли виходиш зі спортзалу?» – спитав мене тренер. «Йду вечеряти», – наївно відповіла я. Він довго сміявся, а коли пояснив, що після тренування дві години не можна ні їсти, ні пити (нічого, крім води), то ми сміялися разом.

Заняття в залі й далі не допомагали. Тож я перестала туди ходити і змирилася із своїми 74 кг. А вага потроху росла. На початку 2018 року я важила 84 кг. Тож вдруге пішла у спортзал. То була зима, бігати надворі був не варіант, тому годину я займалася на біговій доріжці. За два місяці скинула два кіло, і наче все йшло за планом, але мене знову почали боліти суглоби. Біг, як виявилося, – це все ж не моє.

Я вкотре сіла на дієту. Тиждень сиджу, другий, третій… А вага все не знижується. «Алло, організме! Ти нормальний?» Тоді мені розказали про антицелюлітні масажі. Я, звісно ж, вирішила спробувати. Почала з медового. Казали, що так швидше скину зайве. Говорили, начебто за 10 масажів можна схуднути на 4 кг. Отож, я заплатила гроші і чекала на свої мінус чотири. Але після четвертої процедури я погладшала ще на 2 кг… «Люди, ви серйозно?» – спитала я тих «спеціалістів» з масажу. «Вам треба поміряти цукор», – відповіли мені. «Для чого? – я була обурена. – І так знаю, що він у мене підвищений». Дівчата були шоковані, бо ж не додумалися мене про це спитати ще до антицелюлітного медового масажу. Далі курс масажів (уже без меду) я продовжила без ентузіазму. Напевне, зайве говорити, що нічого вони мені не дали.

До фітнесу я ставилася не дуже, але вирішила, що це останній шанс. Вперше пішла на тренування у липні 2018 року. Починала з трьох разів на тиждень, далі – чотири, а потім узяла безліміт і мала аж 10 тренувань на тиждень. Але я все одно не худнула. Що ж зі мною не так? Дівчата на фітнесі спитали: а ви як харчуєтеся? Я розізлилася – то виходить, що я маю і на дієті сидіти, і тренуватися? А не забагато?

Ще місяць я помучила себе і врешті таки сіла на дієту, зменшивши тренування до шести годин на тиждень. Відтоді я схуднула на 15 кг, почала займатися йогою, пити багато води і ділити харчування на те, яке можна з’їсти зараз, можна завтра і не можна ніколи.

Наразі я всього лише повернулася до ваги, яка у мене була в 30 років. А для внутрішнього комфорту здалося би схуднути ще на п’ять кілограмів. Саме ці останні кілограми будуть зникати найважче, і я це знаю.

Але до чого я це все вела?

Можна і не худнути, якщо вам це не потрібно. Хтозна, може, якби мій нинішній розум у мене був 14 років тому, то я б узагалі не починала свою історію схуднення, і не гладшала б так стрімко згодом, і не мала би проблем зі здоров’ям.

Для всіх, хто починає свій марафон зі схуднення, маю пораду: добре подумайте, чи у вас дійсно є зайва вага, чи це вам точно потрібно і чи ви готові зробити схуднення частиною свого життя. Якщо ні, то краще не починайте. Бо головне у цій історії – все ж таки здоров’я, а вже потім краса і внутрішній комфорт.

Здоров’я вам і добра!

Тетяна СОБОЛИК