«Ніхто по суті не розумів, що відбувається. Я працювала в той час на зміні в лікарні і погодилась на це, бо до кінця не знала, що буде далі», – згадує Євгенія Ковтун.
«Найбільше хіба налякав в’їзд у радіаційну зону. Там стояла спеціальна табличка, військові на посту. Зі мною їхала ще одна медсестра. Вона тоді дуже плакала, а я чомусь її заспокоювала і казала, що ми з нею навіть після цього будемо жити 100 років».
«Ми були без масок і засобів індивідуального захисту, оскільки нам сказали не розлякувати місцеве населення. Щоправда нас попередили, щоб нічого не брати у місцевих. Їжу та воду нам привозили».
«Нас висадили в центрі біля пошти, якийсь хлопець став до мене зачіпатись і хотів допомогти сумку донести. Коли запитав звідки я повернулась, я відповіла, що із Чорнобиля. То він сумку аж скинув, так побоявся набратись радіації».
«Минули вже роки. Тільки досі підтримую зв’язок з тією медсестрою, яка тоді їхала зі мною».
До теми: 8-річний прикарпатець на свій день народження зібрав понад 13 тисяч гривень для ЗСУ