Віллі Шекспір, якби побачив свіжу постановку івано-франківського театру свого «Гамлета», вдруге би помер, а потім би воскреснув, щоб передивитися ще раз. Здається, на волю вирвалися всі приспані до цього театральні джини і духи, які керували рукою диригента цього зрілища Ростислава Держипільського, який нашаманив такого… Але об усім поволи і по порєдку, як-то кажуть у нас, у королівстві датському. Докладніше >>
Можна порівнювати театр із храмом мистецтва, хоча частіше він – шпиталь. Пацієнтів (даруйте, глядачів) тут не так лікують чи обстежують, як перевіряють на наявність рефлексів, роблять трепанації черепів, копирсаються у давніх ранах, то посипаючи їх сіллю, то змащуючи бальзамом (Прикарпатським?), роблять анатомічні розтини життєво важливих органів – серця і мозку. Без анестезії. Головний принцип – відчувати і переживати. Так-от, у франківському обласному музично-драматичному шпиталі нещодавно відкрили реанімацію – Режисерську майстерню, яка робить глядачам шокову терапію експериментом, абсурдом, епатажем і ламанням хребта. Звичайно, йдеться про хребти усталених канонів сценічного мистецтва. Докладніше >>
Марія Ігнатюк. Безсмертя Беркута. Сторінки життя і творчості корифея Коломийського театру Василя Симчича. До сторіччя з дня народження. – Івано-Франківськ: ЛІК-ІФ, 2015. – 120 с., 180 іл. Першим кроком в осягненні унікальної творчої особистості актора театру й кіно, режисера й організатора сценічного мистецтва В.Симчича стало видання Р.Затварської «Я приходитиму, коли мене уже не буде…» (1998 р.). Докладніше >>
Ви грали в гру «Мафія»? А по-справжньому, на виліт – на роботі? А відчуття незручності від перегляду шоу з детектором брехні пам’ятаєте? Коли стає соромно-пресоромно за людину, яка про себе щось соромне-пресоромне зізнається, і за себе теж стає соромно, що все це чуєте. А всякі там реаліті-шоу, де пильно обсервуються люди, які, ніби в колбі, імітують нормальне життя, але поступово сходять з рейок і починають видавати свої глибинні комплекси і травми… Докладніше >>
Читачка, мабуть, була не підготовлена до таких поєднань літератури, фантазії, готики, еротики, гумору та всього іншого, що тільки може поєднати автор на сторінках власних творів. Докладніше >>
Палій Юлія
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
Деркачова Ольга
Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного