«Петля часу» – натуральний фільм Шредінгера. Він одночасно і поганий, і хороший, причому захоплення від його споглядання прямо пропорційне бажанню закривати очі на нестиковки. Критики від фільму кайфують, їм явно пощастило застати потрібний квантовий стан. А ось мені дістався дохлий кіт, чи то пак фільм. Я захоплююся літературою і свого часу прочитав чимало статей і посібників зі створення вигаданих світів. Деякі з цих текстів були розумні, деякі дурні, але раціональне зерно завжди можна знайти. І суть створення якісного фантастичного світу проста: будь-який процес розвивається в дві сторони – минуле і майбутнє. Докладніше >>
«Друзі»
У віці, коли Луї Гаррель (йому на той час було 32) дебютував у режисурі («Друзі»), вже непросто визначити, чи це занадто рано, чи занадто пізно. Так, Ксав’є Долан зняв «Я вбив свою маму» у 18, але Том Форд поставив «Самотнього чоловіка» в 48, а Ларрі Кларк «Діток» – взагалі в 52. Якби фільм «Друзі» був знятий на десятиліття раніше, у ньому було б, напевно, більше різнокольорових шарфів, гульбищ, безтурботних загулів по Парижу і пустотливих куплетів під гітару. Докладніше >>
«Потяг на Юму»
Насамперед, необхідно нагадати, що картина Менголда – рімейк однойменної стрічки 57-го року, що, втім, ніяк не впливає на її сприйняття – через півстоліття після виходу оригіналу його, як зазвичай буває в таких випадках, дивилися дві з половиною людини, і автора цих рядків, звичайно, немає серед них. Тому до сюжету можна підходити з кавалерійською легкістю. Докладніше >>
«Недоторканні»
Інверсія – дуже плідний творчий метод. Беремо якусь ситуацію, сценарний хід або навіть цілий сюжет і перевертаємо все задом наперед. Непогано працює. Правда, іноді об’єкт трансформації аж надто очевидний. У разі французьких «Недоторканних» двох думок бути не може – за основу взятий класичний «Запах жінки», тільки повністю інверсований Докладніше >>
«Ти, хто живе!»
Якщо не вірити у вищий задум і ангелів-хранителів (а Рой Андерссон у них не вірить), їх функцією можна наділяти абсурдні предмети. Таким предметом-ангелом для фільму «Ти, хто живе» Андерссон вибрав тубу – великий, самотній, десь навіть гарний, але зовсім безглуздий музичний інструмент. Комічний мідний равлик миготить в його новому фільмі то тут, то там, опиняючись всякий раз при справі: можна мучити дружину і сусідів гучними звуками, грати то на весіллі, то на похороні, притому однаково бадьору і життєствердну мелодію. Докладніше >>
«Древо життя»
Бувало у вас таке: дивишся захопливий фільм і раптом розумієш, що тобі конче потрібно вийти в туалет? Вдома така проблема майже не виникає, а от у кінотеатрі постаєш перед нелегким вибором. Тут вже або терпи, або біжи за покликом природи, ризикуючи пропустити все найцікавіше. Докладніше >>
«Дівчина з татуюванням дракона»
Цей фільм знімав не той Фінчер, який поставив кон’юнктурну «Соціальну мережу», не той, що медитував у «Загадковій історії Бенджаміна Баттона», і не той, що грав у документаліста в «Зодіаку». Ні, «Girl with the dragon tattoo» знімав Фінчер зразка дев’яностих – автор фільмів «Сім», «Гра» і «Бійцівський клуб» (і трішечки – «Кімнати страху»). Фільм вийшов відповідним – страхітливий похмурий детектив, який місцями переходить у жорстокий трилер Докладніше >>
«У серці моря»
Загалом, «У серці моря» належить до тієї незручної категорії картин, які й хвалити особливо не хочеться, але і ґанити язик не повертається. Нібито все круто, а не чіпляє. Сюжет непоганий, дивитися кіно не нудно, але історія вийшла занадто розмазаною – немов манна каша по тарілці. Не відразу зрозуміло, що хотів сказати Говард цим фільмом. Зрозумійте мене правильно: розумні думки в картині регулярно проскакують, але таке відчуття, що їх просто несе течія, як човен без весла. Докладніше >>
«Кімната» («Room»)
«Кімната» базується на кримінальній історії, проте всі зв’язки з реальною справою повністю обрубані. Зрештою, це і є завдання мистецтва – не повторювати реальність, а особливим чином переосмислювати її, заломлювати під потрібним кутом. І нехай варіант, запропонований режисером Леонардом Абрахамсом, знятий зовсім не в тому ключі, який уявляв собі я, однак як художник він однозначно має право на власне трактування. Докладніше >>
«Бруклін»
Беручи до уваги моє прохолодне ставлення до такого роду мелодрам, я повинен визнати, що «Бруклін» знятий чудово, а в його скромний десятимільйонний бюджет мені віриться насилу. І річ тут не в наявності гарної картинки (з цим повний порядок), а у прекрасному відтворенні епохи. Докладніше >>
«Гра на пониження»
Фільм-осмислення економічної кризи 2008 року був дійсно потрібний. Над аналізом передумов цієї кризи досі ламають голову чимало передових умів, а сама думка про нові аналогічні катаклізми викликає у Заходу дрібне тремтіння. Та й в Україні, в нинішніх умовах стрімкого падіння курсу, цілком могла б бути до смаку стрічка про компанію підприємців, які вирішили сколотити капітал там, де всі інші його втрачали. Докладніше >>
«Стів Джобс»
Якщо ви беретеся робити кіноверсію життя абсолютного генія і революціонера у сфері комп’ютерної техніки, можна наламати чимало дров. Та цього, на щастя, не сталося у тріумфальному фільмі Денні Бойла про Стіва Джобса, який зроблений бездоганно – в плані і сценарію, і режисури, й акторської майстерності. Крім того, технічна досконалість була лише частиною авторського задуму, який є настільки свіжим, що до фіналу ви просто не зможете чинити йому опір. Докладніше >>
«Захисник»
Уілл Сміт претендує на «Золотий глобус» найкращому акторові за роль в «Захиснику». І, в принципі, він це заслужив, зобразивши на екрані реального героя американської медицини – патологоанатома Беннета Омаля, нігерійського емігранта. Людину, яка нічого не тямила в американському футболі, але стала головним жахіттям професійної ліги НФЛ. Чому? Докладніше >>
«Мерзенна вісімка»
Якщо хтось краще за всіх показує в кіно, що таке справжнє пекло, то це Квентін Тарантіно. І ні в кого так шалено не стукає креативний мотор, як у автора семи чудових фільмів, кожен з яких так чи інакше відбивається в його восьмій роботі. Це і актори, і сюжетні повороти, і просто порушені теми. Докладніше >>
«Віктор Франкенштейн»
Деніел Редкліфф останнім часом себе не шкодує і з задоволенням кидається в хорор-авантюри, в яких його зовнішність старанного студента зазнає трансформації. Спочатку були психоделічні «Роги», а тепер настав час зовсім вже кабаретного за настроєм хорору «Віктор Франкенштейн». Для остаточної втрати серйозності артистам зі стрічки і їх режисерові Полу Макгігану не вистачало тільки включити в картину концертні номери. Докладніше >>
«Діпан»
Здавалося б, чого можна сподіватися від фільму з назвою, що нагадує чи то населений пункт у Франції, чи то супермаркет у Франеку, й акторами-дебютантами зі схожими на скоромовку прізвищами (Джесутасан Антонітасан, Каліеасварі Срінівасан, Клодін Вінасітамбу)? Та й режисер Жак Одіар, будучи найважливішим сучасним французьким постановником, не законодавець моди, а радше маститий прижиттєвий класик. Докладніше >>
«Вбивця»
У перекладі з іспанської оригінальна назва цього фільму «Sicario» означає «кілер». У контексті американських фільмів про боротьбу з наркотиками «Sicario» – це «сенсація». Таких жорстких і безвихідних фільмів про нарковійни не знімали з часів «Трафіку» Стівена Содерберга, що вийшов 15 років тому. Докладніше >>
“Встигнути до опівночі”
“Встигнути до опівночі” зняв Мартін Брест – режисер дуже неоднозначний і суперечливий. У чому його протиріччя? У тому, що він може знімати як фактично геніальні фільми, так і повний відстій. Таке трапляється досить рідко. Брест поставив чудовий бойовик, який вже став класичним, – “Поліцейський з Беверлі-Хіллз” із Мерфі; геніальний фільм “Аромат жінки” (наші недолугі перекладачі назвали його “Запах жінки”); нудний “Знайомтеся, Джо Блек”, який, втім, дуже подобається прекрасній половині людства, і абсолютно несусвітню маячню під назвою “Джильї”, яка не може сподобатися нікому навіть після випитих «сто грам». Докладніше >>
«Лобстер»
Ласкаво просимо у світ гротескових фантазій Йоргаса Лантімоса, який шість років тому гримнув номінованим на «Оскар» «Іклом», а тепер зібрав цілий урожай в Каннах (включаючи Приз журі) з «Лобстером». Найдивнішим, багатозначним, моторошним і – чого душею кривити – найбільш незабутнім фільмом року. А зараз приготуйтеся, оскільки навіть поверхове знайомство з фабулою кінострічки подібне до психоделічного тріпу. Докладніше >>
«Догвіль»
У маленьке містечко в передгір’ї, рятуючись від переслідування мафії, приходить молода красива дівчина. Вона просить у жителів цього містечка захисту. Молодий чоловік, який вважає себе письменником-початківцем, вмовляє місцевих людей допомогти їй. Натомість дівчина зобов’язується допомагати їм усім по господарству, виконуючи дрібну роботу, до якої у них не доходили руки. Докладніше >>
Палій Юлія 
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген