Режисер: Девід Фінчер

Цей фільм знімав не той Фінчер, який поставив кон’юнктурну «Соціальну мережу», не той, що медитував у «Загадковій історії Бенджаміна Баттона», і не той, що грав у документаліста в «Зодіаку». Ні, «Girl with the dragon tattoo» знімав Фінчер зразка дев’яностих – автор фільмів «Сім», «Гра» і «Бійцівський клуб» (і трішечки – «Кімнати страху»). Фільм вийшов відповідним – страхітливий похмурий детектив, який місцями переходить у жорстокий трилер.

Про сам сюжет мовчу – погані історії не стають міжнародними бестселерами. А в їх тонкощах краще розбиратися в кінотеатрі. Однак зауважу, що кіно досить жорстоке. Проте грубості у фільмі не так багато, як може здатися – більшу частину часу це класичний детектив: з допитами свідків, розкопками в архівах і витрушуванням з шаф запорошених скелетів.

В оповідному професіоналізмі Фінчеру немає рівних – історія пливе так гладко, немов з’їжджає крутим засніженим схилом. Дві з половиною години напруженого слідства пролітають непомітно. Дія підкріплюється цікавими персонажами – хочеться спостерігати як за роботою опального журналіста Мікаеля Блумквіста, так і за пригодами татуйованої хакерки Лісбет Саландер. До того ж, фільм гарний – наскільки взагалі може бути гарним кіно без візуальних ефектів. Зловісний острів, вогка погода, холодні будинки і не менш холодні люди – ось основа фільму Фінчера.

У картині можна відшукати лише один реальний недолік – це злита кінцівка. Так, тут мінус. У фіналі не вистачило нерва, гостроти, якогось результату – і фільм закінчується нічим. На жаль, мінус один бал. Це явний промах. «Дівчина з татуюванням дракона» добра своїми персонажами, кожен з яких цікавий по-своєму. Руні Мара, звичайно ж, в авангарді. Руні Мара – акторка, яка зіграла ту «дівчину з татуюванням» з назви. Образ соціопатичної хакерки Лісбет Саландер вийшов своєрідним. Лісбет – дівчина цікава, що не кажи. Особливо в кульмінації з її безневинним запитанням: «Можна, я його вб’ю?», що вимовлене таким тоном, яким діти просять купити їм іграшку в магазині. Хоча Руні Мара, по-моєму, занадто симпатична, аби грати таку брутальну особу. Гримери постаралися максимально її спотворити, але дівчина все одно залишилася вишуканою. Особливо якщо врахувати, як часто Фінчер змушує її роздягатися.

Щодо Деніела Крейга, я не є великим шанувальником таланту цього актора, але тут він був непоганий у ролі журналіста Мікаеля Блумквіста. Нарешті Крейг зіграв не Джеймса Бонда, супергероя без страху і совісті, а нормальну, живу людину. Можна сказати, вразив. Можливо, тому, що я від нього багато не чекав. А на тлі своєї брутальної партнерки Крейг взагалі виглядав напрочуд кумедно – вічно змерзлий, блідніє при вигляді крові і спить, обнявшись з котиком… Тож коли Лісбет Саландер і Мікаель Блумквіст нарешті опиняються під однією ковдрою, виникає питання, хто тут зверху, він чи вона. До речі, якщо хто подумує про похід у кіно, раджу чітко розуміти, що це за фільм.

«Дівчина з татуюванням дракона» – надзвичайно жорсткий детектив, з оголенням, кров’ю, серйозний донезмоги, де ніхто з героїв жодного разу не посміхається. Історія, мабуть, дещо задовга (дві з половиною години – не жарти), однак про нудьгу, про яку говорять деякі глядачі, я нічого не знаю. Мені не було нудно ні секунди, за винятком кінцівки. Але про неї я вже писав.

ФЕЛІНСЬКИЙ