• Це є постановка, – Ірма Вітовська висловилася щодо зйомок художніх фільмів про Бучу і Маріуполь

  • Акторка вважає, що знімати художні фільми про геноцид сьогодні – недоречно.

    Між кінотворцями сьогодні точаться суперечки щодо того, чи потрібно зараз знімати фільми про Бучу чи Маріуполь. Є ті, які чітко вирішили для себе: ще не час, утім також є режисери, які дотримуються іншої думки.

    Українська акторка театру та кіно Ірма Вітовська поділилась своєю думкою про фільм “20 днів у Маріуполі”, який відправляють на Оскар, пише “24 Канал”.

    Вона вважає, що знімати художні фільми про геноцид сьогодні – недоречно. Зокрема, через те, що кінотворці повинні проявити емпатію до людей, які насправді пережили усі ці жахи війни.

    “Я слабо можу уявити, що, наприклад, знімають фільм про Голокост у момент, коли в сусідньому кварталі триває Голокост. У вас все нормально з емпатією й інтелектом, хочеться спитати у людей?” – поділилась Вітовська.

    Щодо документального кіно – чому б ні, сьогодні це на часі, вважає вона. Документальне кіно має можливість розташувати камеру та обирати точку зору автора, але йому недоступна можливість вигадувати або перекручувати події. Його завдання – відображати реальність.

    Щодо художнього кіно про геноцид, Ірма Вітовська вважає, що сьогодні воно може зачепити почуття людей, не в доброму сенсі. Вона думає, що сенс художнього фільму полягає у вигадці, певному домислі й перекручуванні подій. Це добре, але не для теми про Маріуполь чи Бучу.

    “Художнє кіно – це реставрація подій, художній домисел, який відтворює події. Але що є інструментом відтворення? Звичайно, акторські імітації, навіть якщо вони супер професійні, навіть якщо прожиті. Це є постановка. І у слові постановка криється весь диявол”, – сказала Ірма в інтерв’ю.

    Що думає Ірма Вітовська про фільм “20 днів у Маріуполі”

    Кінострічка “20 днів у Маріуполі” – документальний фільм, який відправляли на Оскар. Це один із наших надважливих документів-доказів про злочини Росії.

    “Так, “20 днів у Маріуполі” – важлива картина, і я дуже рада, що вона буде зараз іти (на Оскар – “24 Канал”). Дай Боже, щоб вона дійшла до Оскарівського майданчика. І щоб після “Навального” з того майданчика говорив “Маріуполь”. Я дуже молюся”, – сказала Ірма про стрічку.

    “20 днів у Маріуполі” – дуже достойний фільм, у нас час, вважає Ірма Вітовська. Сьогодні це – наша реальність, яку не варто перекручувати художніми засобами. Фіксація подій та виставки світлин про Бучу, включаючи розповіді свідків, в стилі формату, схожого на фільми “Золотий вересень” режисера Химича або “Живі” від Буковського про Голодомор. Це хороші роботи, які сьогодні мають право на існування.

    Нагадаємо, “20 днів у Маріуполі” став найкасовішим документальним фільмом в Україні

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!

    НАШІ КОЛУМНІСТИ ТА БЛОГЕРИ

    Соболик ТетянаСоболик Тетяна

    Правда про дезінформацію. Погляд Польщі

    «А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,

    Деркачова ОльгаДеркачова Ольга

    «СОРОКА, ЯКА НЕ МОЖЕ ВТОРОПАТИ, ЩО РОБИТЬ ЩУКА»

    Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає

    Палій ЮліяПалій Юлія

    Блог дружини військового: хочу, щоб мене пам’ятали хорошим

    Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про

    Рязанцева ЯнаРязанцева Яна

    Покровський напрямок: що зараз відбувається на українському сході?

    В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів.  Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи