Про загибель військового інформує “Галицький кореспондент”, посилаючись на сторінку Отинійської селищної територіальної громади.
25 березня 2024 року під час виконання бойового завдання, внаслідок поранень, отриманих в результаті ворожого мінометного обстрілу поблизу н.п. Терни Краматорського району Донецької області загинув молодший сержант Соловчук Василь Михайлович. Він віддав своє життя за свободу і незалежність України.
“Світлий спомин про нашого земляка-Героя назавжди залишиться у наших серцях. Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі. Ми усією громадою висловлюємо глибокі співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять, вдячність і слава загиблому Герою України!”, – йдеться в дописі.
Усі деталі про зустріч траурного кортежу та прощання із загиблим воїном повідомлять додатково.
«А чи потрібна їм правда?» – це питання лектор поставив організаторам перед тим, як почати розповідати про «Моніторинг наративів у мережі, дезінформацію». Ми говорили про Польщу, але він кілька разів повторив, що ці тенденції є й в інших європейських країнах. Хтось, як буває, нічого не зрозумів. І я теж перед тим, як писати цей пост,
Це назва роботи Володимири Кабаченка 1993 року, що була представлена на одній із «Імпрез» в Івано-Франківську. Саме ця назва, як на мене, найкраще характеризує те, що відбувалося тоді у мистецькому житті міста, а також почасти теперішнє сприйняття довколаімпрезних експозицій у Музеї мистецтв Прикарпаття та виставковій залі Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України. Цьогоріч минає
Ми дуже рідко раніше говорили про смерть. Майже ніколи. Лиш тоді, коли безпосередньо стикалися з нею. Зараз такі розмови почастішали. На жаль. Жити доводиться в часи, коли вона постійно дихає в спину. Страх, про який ми мовчали Не те щоб я вдягала рожеві окуляри щодо безсмертя, ні. Але завжди старанно відганяла від себе думки про
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи