Не вірите?

Спитайте в Арестовича.

В моєму тредсі нині кожен пост про кісту НК, яка її мала, бо говорила українською. Мені здається, вона створила новий мем, і він смішніший за щелепу, яка якось не так росла. Я сама згрішила двома дописами, за які мені не соромно

Бо це не про те, що ти створюєш їй піар. Це про те, що ти ведеш соцмережі для того, щоб знаходити людей із подібними цінностями, а водночас ще й відмежовуватися від людей, думки яких тобі чужі. Мені важливо мати цю бульбашку. Важливо у своїй голові ділити людей на «свій», «чужий», «той, що не визначився» і «той, про кого я нічого не знаю».

Просто тому, що соцмережі мені дали таку можливість. І я нею скористалася. Бо я не люблю сюрпризи. І я не хочу одного разу прокинутися з думками, що я все життя вважала когось нормальним. А він… Якщо що, то я знаю, що такі думки все одно будуть. Але соцмережі мені дають можливість мати ілюзію, що я щось контролюю. Так мені легше.

Є ціннісні срачі. Я не вважаю, що вони срачі заради срачів. Бо вони про те, що ти давно мав вибрати сторону. Якщо досі вважаєш, що хтось розколює суспільство, то ти «какая разніца», і мені з тобою все ясно.

Водночас є люди, які мовчать, бо досі з якихось причин не розібралися. Ці срачі вони читають. Можливо, мій пост стане в їхньому житті 100500-м, який переконає у тому, що справа не в тому, що хтось там вирішив розділити наше суспільство нині, справа в тому, що ми самі це дозволяємо.

То до чого я це все. Три канали залишилися в минулому.

А наші майданчики — про цінності. Їх варто озвучувати. Якщо вам є що сказати. Якщо вам нема що сказати, то мовчіть. Якщо не хочете мовчати, то коментуйте. Лиш не чекайте, що я буду вас слухати.

Бо на своїх сторінках я вже точно не буду питати дозволу у когось, хто сам практично нічого не пише, але вирішив мені розказати, що мій пост робить комусь рекламу. Чи є недоречним.