У пам’ять про полеглого Захисника Назарія Гаврильця сьогодні в Калуші відкрили інтерактивну меморіальну дошку.
Пам’ятний знак встановили на фасаді спорткомплексу «Сокіл» ДЮСШ Калуської міської ради, де свого часу Герой Назарій займався у секції з боксу. Там він здобував не лише професійні навички боксера, але й загартовував характер та силу духу. Був неодноразовим чемпіоном області й України, володарем численних кубків.
Коли ворог увірвався з війною в Україну, Назарій Гаврилець добровільно став на захист рідної Батьківщини. Згодом гідно та віддано воював у Силах спеціальних операцій. Захищав Батьківщину на Київщині, Донеччині, Запоріжжі, Сумщині.
Воїн загинув у вересні 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області Російської Федерації. Героєві назавжди — 21.
Віддати данину шани Захисникові сьогодні, на відкриття дошки, прийшли його рідні, друзі, побратими, наставники, громада. Хвилиною тиші, молитвою та щирим словом завдячували полеглому бійцеві за жертовний подвиг в ім’я незалежної України.
До присутніх звернувся брат Назарія — Станіслав, який підкреслив важливість вшанування пам’яті всіх Героїв України, важливість виховувати свідоме покоління українців, що пам’ятають та шанують своїх Захисників.
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.
Погодьтеся, що в останні роки наше розуміння, ставлення до незалежності значно змінилося. Тепер це не про урочисті святкування, не коли багато жовтого і синього, а про тих, хто віддав найцінніше за те, щоб слово «незалежність» було не тільки у тлумачному словнику. Незалежність – це коли усе, що ти робиш, має тепер інший сенс, але
Якщо вам здається, що театральної награності у житті надто багато, то хочу вам сказати, що її занадто багато не лише у житті, а й у театрі. Коли сенсами напічкують постановку до too much так, що без пояснень не розберешся. Тож пояснювати беруться багато і
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні