Першими вийшли студенти. Коли у четвер Партія регіонів провалила в Раді «євроінтеграційні» закони, а уряд Азарова заявив про паузу в підготовці до підписання угоди про Асоціацію з ЄС, студенти кинули клич в мережах – і вже опівночі на Вічевому майдані зібралося кількадесят юнаків і дівчат. За кілька днів їх сюди вийде тисячі.

Вранці у п’ятницю, 22 листопада, я дивився, як хлопчина з Севастополя, який вчиться в ПНУ на політолога, з друзями розгортав наметове містечко. На Майдані з’явилися і перші політики – Роман Ткач, Зіновій Шкутяк, допомагали молоді, як могли. Допомагали й інші політики, і до їх честі, на сцену не рвалися.

Прикро, що нема справжньої системної підтримки з боку опозиційних партій. Невже тому, що молодь не хоче бачити на Майдані партійних прапорів? Хотілося б помилятися, але маю відчуття, що партії з їхніми лідерами схильні в цій ситуації більше думати про себе, про свої і лідерів рейтинги, ніж про Україну. Як і Янукович. Усі рахують і підводять баланс. Опозиціонери, певно, сподіваються, що провал регіоналами Асоціації дасть більше шансів на перемогу опозиційного кандидата на президентських виборах. Режим потирає руки в очікуванні подачок від Кремля, якими сподівається залатати дірки в бюджеті і пригодувати електорат, та й з фальсифікаціями буде простіше без угоди з ЄС.

Опозиція вже провернула одного разу подібний хід – із скандальним мовним законом і, відповідно, мовним Майданом. Непопулярний мовний закон додав їм підтримки на виборах 2012-го. Але ж він діє, і завдяки йому русифікаційний каток поволі сунеться країною. Експериментувати в такий спосіб з геополітичним вибором неприпустимо. Це може на десятиліття визначити долю країни.

Увечері того ж дня, коли на Майдані шикувався загін УНА-УНСО, а протестувальники готувалися до ночівлі в містечку, в кав’ярнях і барах міста сиділи сотні молодих людей. А поруч їхні однолітки вже творили Історію!

У суботу франківський Євромайдан вшанував жертв Голодомору і розширився, витримавши «наїзд» міліції. А потім був 12-тисячний похід студентів до облдержадміністрації, а потім – обласна рада, яку прийшли підтримати тисячі студентів.

Так, довелося спостерігати і політиків, які лізли на трибуну, а потім казали, що в них нема грошей на піддони для обігріву чи пінопласт… Та не будемо про сумне. Бо бачив чимало людей, які приносили їжу, теплі речі, забезпечували дрова для учасників нічних чергувань.

У понеділок, коли студенти Прикарпатського національного університету пішли з занять і рушили піднімати інші виші, я йшов з ними в колоні, пишаючись, що працюю в цьому закладі, надихаючись силою і вірою студентства.

«Прикарпатський університет йде до вас», – скандували студенти під корпусами медуніверситету й університету нафти і газу. І вони відгукнулися. А коли студенти прийшли під ОДА, навпроти них вишикувалися десятки міліціонерів, а всередині зачаївся «Беркут». Було так очевидно: ця влада жалюгідна, вона боїться, вона боїться ще майже дітей. Хоча за рівнем духу і віри ця молодь дає недосяжну фору дорослим поважним дядькам…

Хто бачив, як під холодним дощем зі снігом ці юнаки і дівчата з вогнем в очах співали гімн України, той не може не повірити, що вони таки змусять владу рахуватися з собою.

 

Сергій АДАМОВИЧ,

депутат Івано-Франківської облради