Січневий ранок дві тисячі чотирнадцятого року починається з алярмового пробудження. Уві сні, котрий я щойно бачив, електророзподільним полем завзято гасали здоровенні свині. Веселі і плямисті, наче ті далматинці. Вони бігали поміж трансформаторами і спритно ухилялись від високовольтних розрядів. Відтак одна з тих льох стомлено вляглась під парканом і промовила людським голосом: «Sainte L'Etoile-Absinthe!»
Від зловісних слів франкомовної льохи я прокидаюсь.
«Найсвятіша Зірка Полин!» - перекладаю я апокаліптичне гасло, злажу з ліжка, одягаю капці й виглядаю на вулицю європейського міста ІФ. Там азіатська на вигляд тітка в азійському халаті з питомо азійською неквапливістю вантажить до тачки новорічне сміття. Сонце визирає з темно-сірої хмарної кишеньки, освітлюючи живописні вибоїни в асфальті, яскраві троянди на хустці прибиральниці, сплющену пляшку з-під «кока-коли» та розсипані дрібні папірці з хлопавки. На кожному з папірців дизайнери-гумористи зобразили купюру у п'ятсот євро. Тепер тітка змітає ці пародії до совка.
Якісь вищі сили посилають мені віщі знаки. До речі, починається не простий рік, а рік століття від початку Першої світової. Що само по собі не дозволяє легковажити навіть свинськими пророцтвами. Я й не легковажу. Заварюю собі кави без молока, накраюю найтоншими пластівцями пармезан і подумки молюся у передчутті несподіванок.
Ті ж не змушують довго чекати на себе і з'являються у вигляді неочікуваних гостей з далекого міста.
«Кто ходит в гости по утрам, тот поступает мудро...» - вітають вони мене цитатою з радянського мультика. Я одразу згадую народну версію продовження цього віршика - «...ему всегда нальют сто грамм, и вечером и утром» - і ставлю на стіл пляшку.
Після обміну тостами і легкого сніданку зав'язується бесіда.
- Непевні часи настали... - здалеку починають мешканці далекого міста.
- Правду кажете, непевні, - я не сперечаюсь.
- Що ж буде далі?
- «І засурмить третій Янгол, і велика зоря спаде з неба, палаючи, немов смолоскип. І спаде вона на третину річок та на води. А ймення зорі тій Полин...» - цитую. Ніяк не йде мені з голови ота балакуча свиня.
- Це ж ти жартуєш, - припускають гості.
- Це Іоанн Богослов, - нагадую. - Мудрі люди завжди готувалися до різних варіантів майбутнього.
- І як нам готуватись?
- Читайте Святе Письмо, вчіть китайську і купіть собі вазеліну, - раджу я, згадавши, що в казках і легендах давнини перехожим калікам поради давали пакетами. По три штуки в кожному.
- Що, все так погано? - питає старший з гостей.
- Та ні, - кажу, - просто варто читати розумні тексти, вчити перспективну мову і мати, на всяк випадок, вазелін у хаті. До речі, китайська не така вже й складна. От моя дівчина, дарма що блондинка, вже трошки каже по-їхньому.
І кличу:
- Мала, йди сюди, привітайся з гостями.
- Ніхао! - вітається мала, з'явившись у дверях гостинної. На ній китайський халат з драконами.
- Бачите, - кажу, - вміє! «Ніхао» китайською «добридень», - і знов до малої:
- Скажи вуйкам ще щось китайською.
- Бу дао Чанчен фєй хаохян ма, - каже мала з характерним сіансько-надвірнянським акцентом. Це вона типу того, що вуйко, який не лазив китайським Великим муром, не достойний звання справжнього чоловіка.
Гості у повному захваті, хоча ніхто з них на тому мурі не був. Між іншим, я помітив, що людям іноді подобається, коли їх ображають незрозумілими їм мовами.
Щоби якось урізноманітнити бесіду, розповідаю гостям про китайський місяцехід, астероїдну загрозу та решту космічних викликів людству.
- От і ми думаємо, що глобальний порядок денний не зовсім збігається з внутрішнім українським, - зовсім недоречно мудрить один з гостей. І починає теревенити про світову політику. Потім ще про політику й ще. Жах якийсь!
- Лаобайсін, - зауважує мала на адресу заполітизованого гостя.
- Що-що? - не розуміють гості. - Що то вона сказала?
- Вона з вами погоджується, - брешу я. Насправді «лаобайсін» не дуже позитивне слово. Радше зовсім не позитивне. Найпухнастіший з можливих перекладів - «сільський утопіст». З іншого боку, добре, що вона не назвала політично стурбованого вуйка «шагуа» або «піньфаді». А могла б. Вихована людина о восьмій ранку про «глобальний порядок денний» говорити не стане. Я кажу малій, що вона має стопудову рацію, але, про всяк випадок, кажу це китайською:
- Хай жен ші жейан.
- Воу ай ні, - посміхається мені мала. Киця. Я її теж люблю.
- Значить, ти вважаєш, що найближчим часом можливі силові сценарії? - не вгамовується лаобайсін. Що вдієш, тягне його на конспірологію. Певно, не доспав у потязі.
- Нічого такого я не вважаю, - знизую плечима. - Насправді ніхто не відає майбутнього.
- Але ж радиш запасатися вазеліном.
- Ну так, - кажу, - раджу. Але ж, любі друзі, це чисто в плані побутового гуманізму. Конкретно у вазелін не впирається. Можна замість вазеліну купити доброго смальцю. Він, безперечно, не кращий за вазелін, проте з ним ближче до народних традицій. І коштує значно дешевше.
- І що ж ним змащувати?
- За потребою, - кажу, - любі друзі. За потребою. Й краще тримати його у баночках, які закручуються. Бо м'які пластикові кришечки незручні і швидко стають слизькими від лою. Можуть бути проблеми.
- Знущаєшся? - підозріло мружиться лаобайсін. Він, судячи з усього, з тих дивакуватих фацетів, котрі у всьому вбачають натяки і підтексти.
- Боже збав, - розливаю віскі у стопарики. - Просто з дитинства не люблю оті пластмасові кришечки. І який то шагуа їх придумав...
Пляшка порожніє. Бесіда потроху в'яне. Вже на порозі лаобайсін запитує:
- То що, полин символізує поразку?
- У пророка Єремії, - терпляче пояснюю, - сказано, що тих, хто кинув закон Божий та за вченням батьків своїх ходив за Ваалами, Господь нагодує полином. Тому, любі друзі, це не стосується поразок і перемог, це біблійний знак гніву Божого. Не плутайте. А ще у полині багато туйону. З полину і анісу роблять абсент. Добрезне, до речі, пійло як для виповнення часів.

Володимир ЄШКІЛЄВ