«…Хижа пташко, хижа пташко,

Летиш на висоті, летиш на висоті,

чи мені віщуєш смерть?»

(Джим Морісон)

 

(читати під: Jim Morrison «Bird of pray»,

Michael Andrews «The Artifact and Living»)

 

 

– Я вийду у вікно, коли ти покладеш слухавку. Тому раджу цього не робити.

 

Здається, я потрапила в пастку. Ви теж так думаєте?

«Перехрестись, якщо здається», – скаже і визирне з-під ліжка якийсь ефемерний карлик-суфлер у чорно-білому піджаку з ромбами. Але я не можу. Я не можу.

 

Я сиджу на ліжку в хостелі «Феномен», малюю у графічному редакторі відеопоезію на вірш дяді Сєрьожі Ж. Я сиджу в останні години дедлайну (як то мені властиво), часу вже обмаль, а малювання комп’ютерною мишкою тільки робить нерви.

Сонячні промені пролізають пальцями між жалюзі. Юля бігає по кімнаті, її кучері підстрибують за нею в такт. А я сиджу зі слухавкою біля вуха, бо тепер я – «трієрівська Жюстін», за спиною якої падають мертві голуби. Можливо, я сиджу в останні години життя когось, хто говорить зі мною на іншій стороні мотузки, до якої прив’язана пуста мідна бляшанка? Я не знаю. Я не знаю.

 

– Слухай… Я поспішаю. Я поспішаю. Як же невчасно… Чому саме зараз ти зібрався стрибати?

 

***

 

Про птахів як знамення.

 

Відомим є момент після кубинської революції, коли пан Фідель Кастро у січні 1959 року записував телезвернення до громадян. Тоді йому на плече сів білий голуб і так просидів дві години. Уявляєте, дві години! Міжнародна преса сприйняла цей випадок як символ миру, але для кубинців він мав зовсім інше символічне значення, бо у сантерії, релігії, яку сповідують нащадки африканських рабів, є таке божество – Обатала (той, хто зліпив людей з глини). Білий голуб уособлює це божество. Тому це було провидінням, знаком згори, небесною благодаттю, крихким ефіром.

 

У моєму випадку голуб з’явився далеко не так «благодатно», як у Фіделя. Кілька років тому, до появи всяких меланхолій, вже був мені знак у вигляді птаха. Захистивши диплом, я вийшла з університету разом з однокурсницею. Ми сіли на дерев’яну лавку, відчуваючи сильну втому, все ще важко дихалось. Я не пам’ятаю, до чого було то питання, але воно звучало з вуст однокурсниці так: «І що я тепер маю робити?» І якраз під диригентський помах її руки перед нами падає мертвий птах. Голуб.

Як думаєте, мертвий птах, що падає перед тобою, – це дуже погано?

 

Впродовж останніх півроку я збираю пір’я голубів. Його багатенько на дорозі, але я вибираю гарне, охайне, не запорошене і не порване. А ви знали, що дорослі особини голубів мають близько 10 тисяч пір’їн? А от я не знала цього. Є ще види птахів, пір’я яких видає спеціальні звуки під час польоту. Птахи спілкуються за допомогою «мелодій», які творяться їх пір’ям. Цікаво, якби людське волосся вміло творити «музику вітру» під час польоту, то як саме вона звучала б? Ох, люди не вміють літати. Не вміють. Та ви що?

 

Років п’ять тому я йшла Києвом і задивилась на синицю, яка сиділа на табличці «вул. Ярославів Вал, 1». Дивитись на неї можна було безкінечно, бо вона виявилась штучною моделлю. Так світ знову серйозно мені збрехав і штовхнув у пастку. В той же час я бачила «застиглих» горобців на підвіконні одного арт-центру та штучного голуба на даху кав’ярні.

Їх порозставляв Людина-Птах (я так його називаю). Не перший рік я знайома з ним (на свою голову). Не один рік ми вели годинні розмови по дроті з прив’язаними консервними бляшанками на його кінцях. Він жив на кілька поверхів вище. Тоді він порадив мені збирати пір’я, але не можу вам сказати, для чого.

Ми ніколи не бачились. Він цього не хотів.

 

Про Людину-Птаха я вперше почула в дитинстві в такій легенді: «Є дім, покинутий з часів пожежі 1969 р. Після неї голуби стали тисячами збиратись на обгорілому даху. Ніхто не розумів, чому, поки одного разу хтось не побачив темну фігуру, що рухалась серед маси птахів. З’ясувалось, що на даху будівлі поселилось одиноке створіння. Напівлюдина, напівптах. Його прозвали Людиною-Птахом. Деякі кажуть, що він вилупився з яйця і у нього є дзьоб та хвіст, він харчується листям і хробаками. Інші стверджують, що це людина у костюмі курки – душевнохворий самітник, який робив моделі пташок, розставляючи їх копії по місту. Зграя голубів до сих пір злітається на дах покинутого будинку, а це може означати тільки одне: хтось піклується про них».

 

***

 

Якийсь ефемерний карлик-суфлер (у чорно-білому піджаку з ромбами) виходить на сцену з червоними лаштунками і читає строфи з вірша Юрка Іздрика:

«…Говори зі мною, говори зі мною,

хай навіть слова ці нічого не змінять…»

 

Коли ви говорите з самогубцем по телефону, запам’ятайте кілька правил.

Перше: говоріть, і говоріть багато, але вчасно припиніть його маніпуляцію вами.

Друге: пам’ятайте, що, швидше за все, це не самогубець, а дурень. Людина, яка хоче закінчити свій життєвий шлях, ніколи вам не зателефонує, щоб повідомити про це. Можливо, вона навіть не залишить записки, і ніхто про це не дізнається. Знаю п’ятьох самогубців. Четверо з них живі, і всі перед «смертю» телефонували. Але п’ятий нікому не дзвонив.

Людина просто одного дня прокидається і виходить через вікно.

 

– Жюстін, я зараз вийду у вікно. Пташко моя, я хочу літати. Жюстін, Жюстін…

 

І кожен голуб шарпнув дзьобом за кільце його камізельки. І з кожного кільця витяглась латунна мотузка, яка потягла його вгору. Людина-Птах більше не відчував ногами землі.

Його темне кучеряве волосся розвівалось у потоках повітря, і в ньому чулась музика слів:

 

«…Хижа пташко, хижа пташко,

летиш на висоті, летиш на висоті,

із тобою б полетіти».

 

 

 письменниця, гість резиденції «Станіславський феномен»,

організованої Літературною агенцією «Discursus» та ГО «Форумс»