Куріння – це особливий вид взаємодії з навколишнім світом. Ти вдихаєш не просто дим. А спокій. Іноді це спокій на нічному балконі. Іноді це навіть космічний спокій в дворику на лавочці. Іноді це той спокій, який ти ловиш серед шумної і людної вулиці, знайшовши шматок космосу в хаосі. Ти вдихаєш в себе спокій і заспокоюєш свій внутрішній світ. А потім видихаєш у відповідь і ділишся тим самим з світом своїми думками, мріями, сподіваннями, турботами.  Іноді той дим – це твої сухі сльози. Іноді дим – це твоя безмовна відповідь життю і його випробуванням. Куріння – це мистецтво, але, звісно, воно може стати твоєю частиною, а ти – його рабом. Тоді у ваших відносинах почнеться дисбаланс. Людина перетвориться на фанатика. Тому з сигаретою треба бути на рівних і не дозволяти їй тебе контролювати. Дивно, але мене не просто не бентежить чужий дим, я навіть люблю, коли хтось поруч курить. В ці моменти не думаєш про те, що потім може боліти серце, в ці моменти просто заспокоюєшся разом з твоїм співрозмовником. Хоч і пасивно.
Мені здається, що порада слухати серце – найправильніша порада з багатьох. Важливо зрозуміти, де ж серед тих голосів саме голос серця. Вирізнити його тоненький голосок серед голосу мозку чи хору гормонів, що вирують у крові. Чому кажуть, що потрібно слухати серце? Воно часто каже нам неправильні й жахливі, на перший погляд, речі. Мозок, навпаки, може проаналізувати і підказати правильну відповідь. Але істина полягає в тому, що не існує правильного і неправильного. Існує твоє і не твоє. Це як Київ, Львів і Івано-Франківськ. Немає кращого чи гіршого міста, кожне по-своєму прекрасне, і для кожного підходить одне чи інше. Комусь подобається мегаполіс з модерновими будинками, а комусь вузькі вулички, викладені бруківкою. І лише серце підкаже, де ти знайдеш себе, де ти розчинишся, де відкриєшся по-справжньому, загубиш себе, щоб знайти по-новому. Так і з людиною. Лише серце може підказати, хто є твоя людина, а хто простий співрозмовник. Цікавий чи нудний – не важливо. Але не твій. Простий співрозмовник напроти. Хай він навіть курить, і мозок повторює, що це дуже неправильно. Хай навіть він має в кишені отруту, яка може бути небезпечна для твого життя. Лише серце знає, що ця отрута дасть тобі можливість заново народитись. А мозок буде казати – тікай.
І це так природно, що друзі перестають бути друзями, хоча колись їх так багато зв’язувало. Просто хтось виріс. Духовно чи матеріально. Став глибшим чи наростив м’язи з грошей, які дозволяють йому по-новому смакувати життя. А хтось лишився внизу чи впав ще глибше. І це не погано, це природно, і не варто сумувати за тими, хто має інший шлях. На твоїй руці стільки доріг, які перетинаються і розходяться. То чому сумувати? Головне не брехати самому собі й навчитися слухатись свого серця. Стати з ним друзями. Найкращими.  Якщо ти будеш відкритий світу, ти зумієш впустити в життя дещо прекрасне, дещо, що буде подібне на твій внутрішній світ. 
Ми всі клітинки, яким потрібна взаємодія. Ми, ніби атоми, які зустрічаються, заряджаємось і рухаємо нашою енергією планету далі. А дим, який ми видихаємо, показує напрямок. Тільки вперед, не зупиняйся, рухайся далі, рухайся вгору.

Маргарита СУРЖЕНКО,
гостя Першої в Україні резиденції для молодих україномовних письменників «Станіславський феномен»