Нещодавно колектив Івано-Франківського національного технічного університету нафти й газу вчетверте переобрав Євстахія Крижанівського ректором вишу. У планах старого-нового керівника – ввести університет у рейтинг найкращих університетів світу та здобути для нього статус дослідницького.

В інтерв’ю «ГК» ректор ІФНТУНГу, член- кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор Євстахій Крижанівський прокоментував реформи в освіті й особливості цьогорічної вступної кампанії, а також поділився своїм баченням реконструкції української газотранспортної системи.

«12 років ходити до школи – це забагато»

– Євстахію Івановичу, як пройшла вступна кампанія, зважаючи на нові умови вступу цього року?

Кампанія минула без жодних ускладнень. Перші дні ми мали трошки підсилений натиск, бо абітурієнти подавали більше заяв, ніж звичайно. Я не можу пояснити, чому у всіх навчальних закладах був такий ажіотаж. Це було перших 4-5 днів. Але продовжений на п’ять днів термін прийому документів абсолютно себе не виправдав, бо за останні дні надходило не більше 15-20 заяв. Ніяких проблем у нас не виникло і через змінені умови прийому цього року.

– Як ви оцінюєте рішення Кабінету міністрів скасувати вступні іспити з української мови до аспірантури й при отриманні ступеня кандидата наук?

Тут можна знайти як позитиви, так і негативи. Хто впроваджував цей екзамен, переслідував мету, щоб вчені звання і наукові ступені отримували люди, які досконало володіють українською. Коли іспит відмінили, дисертанти сприйняли це позитивно. Я не можу сказати, що це завдало якоїсь шкоди або, навпаки, принесло якийсь позитив…

Вважаю, що вивчення державної мови треба захищати на перших ступенях освіти. Тобто робити обов’язковим вступний іспит з мови, а вже на рівні наукового ступеня чи вченого звання, не думаю, що це доцільно. Я більше схильний до того, щоб на цьому етапі не чинити ніяких формальних перешкод.

Скажу вам, що попереднє положення про присвоєння звань і ступенів, яке нещодавно змінилося, було так побудовано, що формально заважало людям досягати своєї мети. Приводжу статистику: до введення положення в нас по університету за 2007 рік було присвоєно з півтора десятка звань професора і більше 20 звань доцента. А коли ввели додаткові вимоги, то для отримання звання доцента обов’язковим стало написати навчальний посібник. От уявіть собі, що кандидат фізико-математичних наук, який працює на кафедрі математики, повинен написати книжку! Не можуть всі писати книжки. Ці додаткові перешкоди призвели до того, що в 2009 році жоден працівник не отримав звання професора і тільки двоє отримали звання доцента.

А питання мови повинно контролюватись, і ми маємо відсіювати людей, які не знають мови, ще на рівні вступного іспиту у вищі навчальні заклади. Я навіть підтримаю те, щоб абітурієнта, який отримав при незалежному тестуванні з української мови бал менше, як 150, не допускати до конкурсу. Це було би справедливо. Завершив навчання в школі – повинен знати державну мову, володіти нею на достатньому рівні. А вже на рівні написання дисертації нехай займаються змістом і якістю наукової роботи.

– А яка ваша думка з приводу повернення до 11-річної системи навчання?

Щодо одинадцятирічного навчання, то я – за. Думаю, має бути сформована стабільна програма середньої школи, яка повинна створювати фундамент для вищої школи. 12 років ходити до школи – це забагато. Тут було чимало думок, і кожен має свою рацію. Але кожен цю проблему проектує на себе.

Я думаю, що вже сформувалась одинадцятирічка і не потрібно було нічого ламати, нехай собі процес іде. Тим більше, що для вищої школи обіцялася величезна катастрофа – це 2012 рік, відсутність випуску в школі. Що робити з вищою школою?

Орієнтовно п’ята частина кафедр, а в нас є 53 кафедри, які обслуговують перший курс, були б не завантажені. То ми б мали робити якісь кроки, щоб забезпечити хоч якийсь набір в 2012 році. Ми йшли двома шляхами – це агітація і робота з іноземцями, що теж не завжди є позитивно, тому що до нас іноземці не завжди йдуть найкращі. І друге – працювати з випускниками технікумів. Ми прогнозували, що зможемо набрати на перший курс в 2012 році орієнтовно 10-15% студентів від середнього обсягу попередніх років. А це спричинило б скорочення викладачів. А що буде через рік? А ця хвиля пронесеться через всі кафедри. Тобто з цієї точки зору я бачив тільки негатив.

«Ми хочемо заробляти на реконструкції газотранспортної системи»

– З ініціативи Міністерства палива і енергетики ваш університет братиме участь в модернізації газової системи. Що здобуде ІФНТУНГ від цього проекту?

Це ініціатива різностороння: і міністерство зацікавлене, і підприємства нафтогазової галузі, і ми. Якщо ми будемо брати участь у таких стратегічних проектах, ми отримаємо можливість покращити матеріальну базу, а також залучити до роботи наших працівників і студентів старших курсів.

Без серйозного наукового аналізу і втручання у справи модернізації ГТС не обійтися. В річному енергетичному балансі України частка споживання природного газу становить 45%, нафти – 15%. Отже, газу з нафтою – 60%. Це дуже багато. В інших країнах, візьмемо країни ЄС, США і Японію, спожитий газ займає не більше 23% в енергетичному балансі.

Україна видобуває 20 мільярдів кубометрів газу на рік, тобто ми себе забезпечуємо орієнтовно на 25%. Отже, треба заробляти на решту. Для цього ми маємо стратегічний об’єкт – газотранспортну систему.

Але все з роками старіє, зношується, і ГТС слід підтримувати в належному стані. Наш університет накопичив величезний об’єм досліджень, є цікаві результати, і можемо сьогодні достеменно сказати, на яких газопроводах треба проводити профілактику, яку саме, щоб не допустити збоїв і катастроф.

Сьогодні наші газопроводи – на належному рівні безпеки. ГТС працює надійно. Але є інші ризики. Росія прагне більшого впливу на нашу трубу і тому будує обвідні шляхи. Візьмемо Північний потік. Він сьогодні є реальним, він уже будується і буде завершений.

Російська Федерація традиційно займала перше місце за об’ємом видобутку газу. Свого часу в Баренцовому морі росіяни відкрили Стокманське родовище. Газ із нього планували зріджувати і транспортувати морем до США, а також – Північним потоком постачати до Європи. Коли ж США в минулому році вийшли на перше місце за видобутком за рахунок нових альтернативних джерел газу (видобули 117 мільярдів кубометрів сланцевого газу і 50 мільярдів кубометрів вугільного метану), вони відмовились від російського блакитного палива. Тоді Росія законсервувала це родовище, а тим часом будувала газопровід. Частина лімітів, які мали йти через Україну, піде Північним потоком. Це прямо зачіпає інтереси України. І якщо буде будуватись Південний потік, тоді наша ГТС взагалі залишиться незавантаженою. Тому Україна, ми всі маємо працювати на те, щоби привабливість української ГТС була вища, ніж будівництво цього Південного Потоку. Щоб ми забезпечили транспортування, бо це відповідні робочі місця й прибутки.

Усвідомлюючи значення цього питання, міністр палива і енергетики Юрій Бойко приїхав до нас, зустрівся з нашими науковцями. Оскільки університет мав добрі напрацювання, він буде, очевидно, брати участь в проекті модернізації ГТС. Звісно, оголосять тендери на будь-які роботи, і будь-хто зможе претендувати, але рівень і якість досліджень у нас найвищі.

– А які конкретні заходи модернізації ГТС на сьогодні необхідні? Скільки потрібно коштів, часу?

Є проблеми з газоперекачувальними агрегатами, яким треба піднімати ККД. Частина з них використала свої моторесурси, відбулася деградація матеріалу, зазнала пошкоджень ізоляція лінійної частини. Можу сказати, що кошторис на виконання цієї роботи складає 9,5 мільярдів. Сьогодні ми маємо найкращу пропозицію. Маємо матеріали, маємо технологію, які пройшли промисловий відбір, патенти належать нашому університету, і ми готові до роботи. Зараз проводяться додаткові сертифікаційні випробовування, і я впевнений, що наші матеріали є найкращими. З заводом, який виготовляє за нашими ліцензіями ці матеріали, ми тісно співпрацюємо. Йде мова про великі обсяги, про значне фінансування. Якщо би університет взяв на себе бодай частину цих обсягів, то ми зможемо серйозно підняти університетську матеріальну базу.

– Тобто для університету це спосіб заробити гроші…

Ми хочемо заробляти на реконструкції газотранспортної системи. Ми хочемо заробляти, беручи участь у розробці новітніх технологій із видобутку альтернативного палива – сланцевого газу. На території України його запасів достатньо. Ми хочемо заробляти, беручи участь в розробці дегазації вугільних пластів. Тому що тільки в Україні, Росії і Китаї гинуть люди при видобуванні вугілля. Україна за запасами вугільного газу займає четверте місце: об’єм українського вугільного газу оцінюється в 13 трильйонів кубометрів. За цим показником Сполучені Штати йдуть за нами. При цьому вони за минулий рік добули 50 мільярдів кубометрів вугільного метану, а ми – 200 мільйонів.

Участь у цих стратегічних проектах дозволила б університету суттєво збільшити бюджет і вдосконалити матеріальну базу. Також ми крок за кроком наближаємося до статусу дослідницького університету.

– Фахівці університету мають міжнародну ліцензію на наукове відкриття щодо прогнозування та попередження зсувів. Це дуже актуальне сьогодні ноу-хау у зв’язку з частими повенями. Які роботи проводяться в цьому напрямі?

Ми вийшли на цю проблему, коли займалися підвищенням надійності газотранспортної системи. Справа в тому, що частина газопроводів проходить у гірській місцевості, у зсувонебезпечних місцях. В попередні роки на трубопроводах траплялися дуже складні аварії через зсуви, тому ми взялися за цю тему.

Сьогодні в Косівському районі працює група фахівців разом з професором Кузьменком, одним із провідних спеціалістів з цієї проблематики. Якщо керівництво області побачить результат, думаю, було б доцільно по всій території краю провести відповідну роботу і спрогнозувати з високою точністю ймовірність зсувів.

Марія ГАВРИЛЮК