Спопелієне тління фундушу
(Вступне слово до експозиції картин під загальною назвою «Погляд», що відбуватиметься в Художньому музеї. Відкриття 20 вересня о 16год.)
Життя набирає шалених темпів, ти сам крокуєш та впевнено усвідомлюєш, що абсурдність навколишнього ареалу це не суспільний кретинізм, скоріш за все це просто знову ж таки одна із модифікацій твоєї мудрості, ще один підпункт нашої-твоєї хворої підпам ΄яті.
Як би там не було однак хибність чи навіть аморфність формули соціального позору вимірюється кількістю накопичення чогось творчого або бодай космічного, що в свою чергу вступає в суперечку із системою, системою- машиною. Одне ясно, що краху цивілізацій чи «спопелієна» загибель епохи під силою та тиском «граду людського» не відбуватиметься доти, допоки останній мудак буде займатись тим знову ж таки «творчим».
Отже (хотілось написати Отче) чарівність та загадковість усього навколишнього однозначно не буде вичерпна, тому що люди – роботи розплодяться до незліченності і комусь – таки з часом, або вже і негайно, прийдеться з цього лайна напівфабрикатного зліпити нового Давіда, який вже матиме можливість торкнутись Божествєнного: як виявляється це просто – риєш собі яму і сидиш в ній років 7-8 і все ти маєш атестат «прозрєвшєго». Спроба з ямою занадто гостра (замучають ЖЄКі), краще просто поселитись в гуртожитку і не митись і не злорадствувати і не кохати – також атестат, однак з трійками.
А можна все життя прожити з хорошими людьми, можна зустріти Вчителя і бути справжнім учнем, можна бути сенсом його життя і перетворити фізику життя в вічну формулу творіння справжнього, хоча зазвичай все справжнє страшне та хворе, тому ( як писалось на початку) новий мод мудрості – це погляд, погляд, який повернувся…
З повагою р.бончук