Січень місяць – завжди напружений для політиків, багато ковбаси, горілки, а тут ще нац. Свята:

Розпочинає 1 січня коли весь галицький бомонд на чолі з чиновниками та партійною елітою вставши з-за столу клянеться у вірності ідеалам Бандери – щоб потім знову розбігтися хухаючи в кулачки по кнайпах та оговорити свої справи у місцевих радах , глобальні перспективи «месного дерибану», а хтось може про якийсь «відкатик» згадає.

Український народ не задурити – як би не плакали винниченко-петлюрівські патріоти про не активність українського народу , очевидно одно – їм просто вже ніхто не вірить, вони ввігнали осиковий кіл в груди України що кровоточив до голодомору , та заглух подавшись голодом тридцять третього, під стинання української «еліти» що доїдала «фонди» в ресторанах Парижу та Праги. Власне кульмінація 22 січня була раніше , на станції Крути – день гордості та зради. Тоді молодих патріотів відправили під кулі аби не заважали крикунам обговорити майбутні посади в УНР, ніхто не поцікавився чи є у цих хлопців теплі чоботи та патрони.

Тут вартує згадати про Крути. У тогорічному Станіславові більші мудріші зібралися у Народному Домі аби не змерзнути, а під розрекламований факельних хід зібралося кілька десятків людей, що провели заходи у різних куточках Меморіального скверу перед хрестами, які мовчки дивилися у небо, щоб відвернути очі від земної ганьби.

Історія по колу жорстоко трощить Україну, якщо вірити в планетарний цикл, у нас ще є п’ять років перед тим як вийти на площі та майдани нового сімнадцятого року, пізнавши поразки, ще сто років говорити про втрачені шанси.