Саме у той день, 21 грудня, авіарейс із Грузії до України виявився найпопулярнішим атракціоном для грузин і гостей республіки. Спочатку боялися пасажири. Потім їхній страх перекинувся на авіакомпанії... ті знизили ціни. І почалось!

Рейс Кутаїсі-Київ був набитий дощенту. На реєстрації - черга. Закінчився навіть скотч у хлопців, які пакують валізи у целофанові плівки, рятуючи вино і чорчхелу (цей грузинський снікерс з горіхів та виноградного соку) від митників і аферистів з вантажного цеху.

У черзі жартують: "Якщо літак впаде - напевно, кинемо палити". Останній рейс, останній день, остання цигарка, останній кінець світу.

Чоловік з грузинським акцентом запрошує на побачення дівчину з полтавською вимовою. Можливо, в ці останні хвилини перед злетом народжується нова родина чи просто романтична пригода, чи навпаки - чиєсь велике нещастя...

Згадую, як летів колись до Бухаресту. Літак потрапив у страшну турбулентність. На додаток - грім і блискавки. У кріслі поруч - незнайома дівчина з відчайдушними і хтивими очима. Я тримаю її долоню у своїй.

"Як гадаєш, встигнемо?" - питаю без жартів, бо чим іще займатися в ці останні хвилини? Не писати ж заповіт... Якщо літак впаде, він згорить разом з моїм заповітом та усіма іншими, хто думає, нібито їхня остання воля когось на землі цікавить. Тож я роблю, ймовірно, останню непристойну пропозицію в своєму житті. Раптом - вигорить?

Дівчина відповідає схвально.

Ми цілуємось, як божевільні, а літак тим часом проскочив грозову смугу і приземлився під шалені оплески спостерігачів цього феєричного шоу "за склом".

Забігаючи наперед, скажу: з цією дівчиною ми зустрічалися згодом, але на землі магія зникла - жодної блискавки. Випили вина, подякували одне одному за компанію і розійшлися назавжди.

Ті, хто часто літає, звикли до турбулентності. Єдине, до чого неможливо звикнути, - це радісне передчуття виконання останніх бажань.

Цього разу в Кутаїсі не було ані снігу, ані грози. Попри календарну дату - жодних ознак кінця.

У літаку я читав, жував гумку, крізь чорне скло роздивлявся вогні міста, до якого ми наближалися.

Літак сів м'яко й невимушено; я навіть не відчув, як він торкнувся землі.

Відчув лише легке розчарування. Так завжди буває, коли чекаєш чогось особливого від подорожі, а отримуєш лише м'яке приземлення.

Ось таким видався для мене кінець світу року від Різдва Христового 2012-го.

В найближчі години після повернення в Київ на мене чекала одна надважлива зустріч.

Зустріч, на яку обоє з нетерпінням чекали довгі місяці. Донька мого найкращого друга (і, за сумісництвом, мій друг) потребувала негайної поради.

"Я кидаю інститут і йду танцювати!" - повідомила вона рішуче.

Я вже знаю такий погляд. Це не рішучість, а виклик. Коли потрібна або згода - або смерть. Тож якщо я скажу: "Ти не права" - для неї це буде або кінець світу, або, щонайменше, кінець нашої дружби.

"Що каже мама?" - запитав я.

"Мама проти! - відповіла дівчина. - Вона ніколи не погодиться, щоб я "жила без диплома!»

"То чому ти питаєш мене?"

"Бо ти зі мною погодишся. І підтримаєш. Бо ти - такий, як я".

"У нас є час до Нового року?" - питаю обережно.

Адже тяжче робити щось божевільне після того, як кінець світу вже минув...

"Ні. Я не можу зволікати. Не можу жити, не прийнявши рішення просто зараз".

"Але тобі доведеться!" - сказав я жорстко.

Вона подивилась на мене з подивом і розчаруванням.

"Ти стаєш таким, як мама... - зітхнула вона. -  Всі ви дорослі - однакові".

"Ні, я ніколи не стану таким. Але цього разу тобі доведеться зачекати і подумати. Можливо, взяти відпустку і потанцювати рік, щоб збагнути, чи насправді це твоє... Бо, можливо, ти просто відчуваєш потребу негайно змінити це ідіотське життя... Я ж розумію, кінець світу - це ідеальний день, аби викинути все зайве і розпочати нове життя".

Вона посміхнулась: "Звідки ти знав?"

"Бо я перевіряв... І відкрив, що іноді після кінця світу залишається трошки часу полежати на снігу і обміркувати майбутнє. Давай так і зробим цього разу. Згода?"

Вона міцно обійняла мене.

"Я така рада, що ти приїхав... Саме сьогодні, коли ти найбільше був потрібен саме мені!"

 

Олексій БОБРОВНІКОВ,

письменник, журналіст