Днями, 4 липня, відбулась чергова колегія освітян області. Обговорювали стратегічні плани, фінансові порушення і результати ЗНО. А ще – чергову ініціативу президента Януковича. Вона вже стала його указом за номером 344 і називається «Національна стратегія розвитку освіти».

Цей об’ємний і місцями туманний текст містить як справді потрібні й корисні для розвитку освіти думки, так і купу непотребу й суто поточних моментів, від будь-якої стратегії далеких. Говориться, скажімо, про «забезпечення будівництва та реконструкції приміщень навчальних закладів, проведення своєчасного їх ремонту, забезпечення матеріально-технічних умов для організації навчально-виховного процесу»… Для чого це у Стратегії? Стратегія мала б визначити напрямки руху нашої системи освіти. Казати, де ми зараз є і куди маємо йти. А те, що в класах треба час від часу робити ремонт, – зрозуміло й без стратегії. Зрештою, може, ось саме те, що видається за стратегію:  «Ключовим завданням освіти у ХХІ столітті є розвиток мислення, орієнтованого на майбутнє»? Ну та гаразд, дочекаємося пояснень від профільного міністерства, що це може означати, бо від багатозначності й «глибини» таких тез може закипіти мозок.

Значно прозоріший текст у частині, де аналізуються проблеми. Тут є їх не вичерпний, але широкий перелік. Зокрема, проблема «несприйняття частиною суспільства нових реформ» та «недостатня підготовленість органів управління освітою до комплексного розв’язання нових завдань, до забезпечення скоординованості діяльності всіх служб та інституцій». Взагалі, список проблем на цілу сторінку. Одна з головних, звичайно, – фінансова. Особливо непокоїть свіже формулювання в Стратегії – про «багатоканальне фінансування» освіти. У дужках наводиться роз’яснення, що мова йде про гранти, субсидії і кредити. Все це сумно. А щодо вічно бідної освіти в селах, то бажання держави взагалі відгородитись від цієї проблеми навіть не намагаються якось замаскувати.

Треба віддати належне: у документі є конструктивні пропозиції, які стали результатом в тому числі й напрацювань різноманітних педагогічних форумів та конференцій. Так, ідеться про спрощення процедури тендерів, покращення соціального статусу освітян тощо.

Можна до безкінечності розкладати пункти Стратегії за категоріями «плюс» чи «мінус», але врешті-решт ми зіткнемося з двома цілком очікуваними і очевидними. По-перше, все-таки гроші, тобто їх відсутність. І друга біда, така ж, як і у росіян: небажання тих чи інших чиновників виконувати ніякі стратегії, тобто, якщо просто – дурість і лінь. Але незалежно від наявності грошей і результатів реалізації цих планів, освіту перевірять. І перевірять так, щоб надовго запам’ятали. Це «фішка» останніх двох-трьох років: задовбати школи такою кількістю найрізноманітніших перевірок, що вчителю вже й навчати ніколи. І байдуже, що відбувається у житті, аби на папері все було зроблено.

Словом, освіта знову (звично? як завжди?) на роздоріжжі. Вже не раз її так відреформували, що далі не знаємо, як діяти. Але вчителі вчили, а діти вчились не зважаючи на жодні «зміни» і «покращення», часто навіть всупереч їм. Сподіваємось, що своє вагоме слово нарешті скаже й третя, найбільш сьогодні вмотивована, очевидно, сторона – батьки школярів.

Володимир Половський