Щиро вірю, що в Україні настане час серійних «убивств»: громадська думка вбиватиме політичні кар’єри можновладців. Це буде сигнал що громада повернула собі вплив і можливість нещадно карати тих, хто порушує норми моралі та принципи. А значить, суспільство виздоровлює та стає сильнішим за політичну еліту.

Журналіст Сергій Лещенко нещодавно опублікував книгу «Американська сага Павла Лазаренка» про «класичну» кар’єру сучасного українського політика. В образі колишнього прем’єр-міністра Павла Лазаренка втілилась вся лицемірність та брутальність української клептократичної еліти.  Журналіст розповідає про масштабні оборудки людини, від телефонного дзвінка якої колись тремтіла вся владна вертикаль. Але зробивши свої злочини в Україні, Павло Іванович покарання отримав лише в США, де в 2012 році закінчив відбувати своє восьмирічне ув’язнення. Натомість, в Україні його політична партія ВО «Громада», де він все ще формально є лідером, має двох депутатів в Дніпропетровській облраді та 96 у різних місцевих радах. Навіть після висвітлення перипетій довгого судового процесу громадська думка, тобто виборці в Україні його не засудили, а просто забули.

У книзі можна знайти згадки і про інших відомих політиків, проте це аж ніяк не впливає на їхню політичну діяльність. Хоча в Європі чи в США це викликало би величезне обурення та обговорення, а соціологічні опитування фіксували б обвали рейтингів.

Українська преса проводить та публікує десятки розслідувань про масштабну корупцію найвищих посадовців країни, але на рівень їхньої підтримки чи кар’єрний ріст це аж ніяк не впливає.

На жаль, величезна корупція та скандали зі зловживанням владою стали нормою для країни, ними, здається, вже нікого не здивуєш. Поява такої інформації не призводить до публічного вироку та перетворення винуватця на політичний труп. Антиморальна поведінка стає буденністю, а її оприлюднення перетворюється в заголовки новин маленьким шрифтом.

Щоб змінити ситуацію, бажання до публічної кари через громадський осуд має бути двостороннім. З одного боку, медіа мають якісно розслідувати корупційні історії, а з іншого, громадяни мають зробити для себе одним із критеріїв підтримки чи не підтримки політика правду про його вчинки. Політичний склероз давно пора вилікувати і згадати, що більшість теперішніх опозиціонерів також старанно будували систему, яку просто підтримує Віктор Янукович. Велика частина теперішніх «меншовиків» вже займали найвищі посади в країні.

Старання лише журналістів або виборців не надасть громадській думці точності та гостроти сокири середньовічного ката. Тут потрібне спільне бажання і усвідомлення місії. Для журналістів – це можливість повернути собі реальний вплив, для власників медіа – перетворити їх на справжній бізнес, а для громадян – здобути віру у те, що вони контролюють своїх обранців.

Повернення сили та впливу громадської думки, тобто впливу людей може стати початком встановлення нових правил політичної гри. Так можна повернути нас всіх до справжньої та щирої публічної політики, де дії проти спільного блага та загальнолюдських норм моралі, швидко і ефективно засуджуються. Тоді ініціатори не лише будуть отримувати юридичне покарання, але й публічне, через політичну смерть.

Тарас Случик, політолог