Дурний випадок різко змінив курс його життя. Молодий, енергійний франківець Василь Гоголь ще рік тому стрімко мчав по кар’єрній стежці, багато планував і мріяв. Якби не той фатальний вечір у басейні і якби потім лікарі не втратили дорогоцінний час… Нині він прикутий до ліжка, безпомічний. Єдина надія – регулярні реабілітації.

Наробив собі біди

«А я ще тоді сумнівався: плавати мені чи не плавати… Кілька разів обходив довкола басейну…Чогось вагався… – розповідає 41-річний Василь Гоголь. – Але таки стрибнув».

Василь за освітою лікар, сім років працював травматологом. А вночі – таксував. Він якраз одружився, народився син. Лікарської зарплати не вистачало на життя, а в кишеню пацієнтів принципово не хотів заглядати. Потім Василь почав працювати регіональним менеджером фармацевтичної компанії. «Мені подобалося лікувати людей, але грошей катастрофічно бракувало», – каже він. Нова справа Василю вдавалася, чоловік мав талант до комунікації, чудово вмів домовлятися, продаж швидко поповз догори. Здавалося, попереду ще стільки нових вершин.

Того дня чоловік був у відрядженні в Ужгороді. Зупинився у готелі. Увечері захотілося покупатися в басейні – надворі стояла сильна спека. Біля басейну вже не було нікого – пізній час.

У воду Василь звик пірнати на голову. Того разу він стрибнув не вздовж, а впоперек. Якби ж чоловік помітив, що під водою був непомітний бордюр, трагедії, мабуть, не сталось би. Василь гепнувся головою об той бордюр. Відчув сильний біль. Одразу вибрався з басейну. Підкосилися ноги, впав. «Як травматолог я одразу зрозумів, що вже наробив собі біди, що там точно є перелом шийних відділів», – пригадує медик.

Чоловік не міг ні ворухнутися, ні навіть крикнути, просто лежав. На щастя, через хвилин 15 зайшли охоронці. Викликали швидку.

Гуртом допомагали

Його доправили в ужгородську лікарню, де Василь пробув аж два тижні в реанімації. Там підтвердили компресійні переломи трьох шийних хребців. Медики вирішили поки що не оперувати, пояснивши, що на місці перелому велика гематома. Лиш поставили на шию фіксуючий корсет і сказали чекати заживання, поки стан стабілізується. 

«Зателефонував напарник сина, – плачучи, згадує мама Надія Гоголь. – Коли почула його голос, зразу відчула біду». «Вася…» –  перше, що зміг вимовити товариш. «Що з ним? – закричала мама. – Розбився на машині? Кажи вже!» – «Вася травмувався…» Батьки того ж дня виїхали в напрямок Ужгорода.

Потім чоловіка перевезли до івано-франківської лікарні. Ще два тижні у вертебрологічному відділенні. Сказали, що єдина надія на реабілітації. Чи ходитиме він, ніхто не береться стверджувати. Для цього мікронадриви у хребцях мають зарости і відновитися.

«Все залежить від Бога і від організму – як піде відновлення, – зітхає мама. – А поки що тому організму треба помагати».

У військовому шпиталі у Львові Василю зробили операцію, потім була і подальша реабілітація. Як виявилося, ту операцію треба було зробити одразу після травми, ще в Ужгороді. Втратили місяць безцінного часу. Хтозна, можливо, чоловік уже б робив свої перші кроки.

Потім була ще реабілітація в медичному центрі в с. Модричі, що на Львівщині. Аби її оплатити, племінниця Василя, яка живе в Англії, зібрала там благодійні гроші і зробила такий подарунок дядькові. Адже в реабілітаційному центрі одна доба коштує 4500 грн, а курс триває 21 день.

Власні заощадження і Василь, і батьки давно витратили. Чоловіка дуже підтримували колеги і друзі. Та й родину, на щастя, він має велику. Всі гуртом допомагали, як могли. Однак і ті ресурси вже вичерпані. А реабілітації і далі потрібні.  

Немає неможливого

У лікарнях весь час Василя доглядали батьки, та й досі доглядають. Він тепер у батьківському домі, бо ж з дружиною давно розлучився, 17-річний син часто приходить допомагати татові.

Зараз чоловік постійно лежить. Руки майже нерухомі, ноги у трохи кращому стані, але самотужки Василь фактично нічого не здатен зробити. Навіть горня не може тримати. Хоча після кожної реабілітації додається трохи більше сил.

Василь каже, що медична освіта тепер йому цінна, як ніколи, він принаймні не лежить у невідомості: добре розуміє, що відбувається з організмом і що треба робити, аби вичухатися з цього жахливого стану.

«Але навіть розуміючи десь невтішні прогнози чи симптоми, людина все одно має надію, – каже Василь. – Взагалі я вважаю, що в медицині немає нічого неможливого. Лікарі можуть махнути рукою на людину, відрізавши, що вона більше ніколи не ходитиме, а людина титанічними зусиллями і вірою таки ставить себе на ноги».

Чоловік часто міркував про свою біду: чому з ним таке, для чого… На початках злився на себе – нащо стрибнув у той басейн. А тепер прийняв ситуацію – так мало статися. Каже, до травми був трохи ледачий, але зараз працює над собою, як ніколи. «Я думаю, може, Бог його поки вклав у ліжко, аби уникнути якоїсь ще гіршої біди… – додає мама. – Він же так ганяв на машині. Швидкість любив дуже».

Василь удома має два мінітренажери, за допомогою яких щодня виконує спеціальні вправи, решта часу – лежить: дивиться телевізор або слухає музику. А ще фантазує. Чи не щодня уявляє, як нарешті стане на ноги і самотужки вийде надвір. Погуляти.

Наталя МОСТОВА

P.S. Підтримати Василя Гоголя можна, переказавши кошти на рахунок ПриватБанку 5168757364567083 (Ігор Гоголь, рідний брат), вказати призначення – для реабілітації Василя.