Печінка для дитини: зробити все, щоб дівчинка жила

  • Мама 10-річної Аліни Бойчук із Тлумаччини готується до складної операції. Жінка має віддати доньці половину своєї печінки. Страшна хвороба не щадить дівчинку, такий діагноз ставлять один на сто тисяч людей. Найбільше Аліна переживає, щоб лікар не забув дати наркоз. І щоб не боліло.

    Почала жовтіти

    Вже два місяці ця сім’я живе, ніби в страшному сні. Все трапилося дуже швидко. Ще на Миколая Аліна їла мандаринки, а наступного дня весь час блювала. Думали, то через «хімію» – отруїлася та й по всьому. І справді, перейшло. Але на другий Святвечір дівчинку знову знудило. Дали таблетки від болю у шлунку і мінеральної води. Ніби полегшало. Але коли Аліна почала жовтіти, мама забила на сполох.

    Госпіталізували дівчинку до Франківська. Аналіз не виявив гепатиту. Дитина почала пухнути, на голову ніби щось сильно тиснуло. Взяли аналізи на мідь, відправили аж до Німеччини. «Я прошу в Бога, аби те, що ми підозрюємо, не підтвердилося», – сказала лікарка.

    За кілька днів прийшли результати з підтвердженим діагнозом – хвороба Вільсона. Це коли мідь накопичується в організмі. Недуга проявляється в неврологічних або психіатричних симптомах і ураженні печінки. Такий випадок трапляється раз на сто тисяч людей. 

    «Я не боюся»

    Аліну перевели до реанімації. Дівчинці терміново потрібна була пересадка печінки. Це єдиний спосіб жити. Дитині пощастило – мама підійшла як донор.

    Зараз Аліна в столичному «Охматдиті», її тримають «під штучною печінкою». А маму Любов Бойчук обстежують в Національному інституті хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова. Ось-ось має відбутися операція.

    Найбільше Аліна переживає, щоб лікар не забув дати наркоз. І щоб не боліло.

    «Я не боюся операції, печінка ж відновлюється, тобто відростає до свого первинного розміру, – каже Люба. – Мене напружує інше. Читала, що через 14 років знову потрібна пересадка».

    Після операції дівчинці доведеться ще довгий час жити на таблетках і спеціальній жорсткій дієті. Кілька років вона не ходитиме до школи – надто високий ризик підхопити якусь болячку. Тоді може бути біда. 

    Поки що стан дівчинки лише погіршується. Вона майже не може рухатися, ледве сідає, телефон не тримає, бо руки трясуться. Їсти погоджується лише, коли бабуся годує. На щастя, хвороба ще не встигла понищити мозок, але складних проявів вже дуже багато. Спить лише по кілька годин, вночі плаче, кричить, кусається і рве на собі волосся, а вранці не пам’ятає, що впадала в істерику.

    «Були такі ночі, що вона верещала, аби їй заплести коси, – розповідає мама. – Я плела, а Аліна зразу ж розплітала. І так десять разів поспіль».

    Якось рівень міді надто сильно підвищився, Аліну довелося перевести в реанімацію і прив’язати руки-ноги – дівчинка була геть не при собі. Її навіть мусили ввести в тимчасовий стан коми. «Ви не уявляєте, як на це страшно дивитися, – плаче мама. – І найгірше, що я нічого не можу вдіяти. Дитина просить її розв’язати, відпустити, а я розумію, що не можна».

    «Як ти будеш без печінки?»

    Іноді Алінка знову стає безтурботною дитиною, просить, аби мама купила ляльку. Люба тоді так тішиться, вже наобіцяла малій купу всього. Лиш після операції. Мама пояснила доньці, що віддасть їй трохи своєї печінки і тоді все стане добре – вони поїдуть додому, адже там вже зачекалася старша сестричка Віка.

    «Мамо, а як ти будеш жити без печінки?» – запитала дівчинка. «Половина буде в тебе, а половина – в мене». – «А як ти так зможеш жити?» – «Печіночка відновиться, ми трохи полежимо в лікарні, поп’ємо таблеточки…» Аліна заплакала.

    За ці кілька місяців сім’я витратила на обстеження і лікування біля 50 тисяч гривень. З батьком дітей Люба розлучена, він лиш іноді помагає. Велику допомогу надали люди з села, хто чим міг тим і підтримав. Лікар сказав, що операцію зроблять за державний кошт, а ось на реабілітацію треба десь шукати гроші.

    Відколи дитина захворіла, мама почала більше молитися. Каже, їй тоді стає легше. «Усе так швидко сталося. Таке враження, ніби ми в якусь страшну м’ясорубку потрапили, – говорить Люба. – Кожен мій день тепер має лиш одну мету – робити все, щоб Аліна жила».

    Наталя МОСТОВА

     

    P.S. Для допомоги Аліні: картка ПриватБанку 5168 7574 1476 6255, Бойчук Любов Ігорівна.

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!