Біда за бідою – це про родину Любові Куски з Коломийщини. Спершу її збила вантажівка, потім мама загинула під колесами фури, далі на рак захворіла молодша сестра, у старшої донечки почалася астма, а недавно ще й у чоловіка діагностували складну недугу очей, терміново потрібна операція. Старенький батько і молодший брат мають другу групу інвалідності. Всі разом багато років мешкали в одній малій хатині. А наприкінці грудня їхній будиночок згорів – замкнула електропроводка. Родина в розпачі. Їм нема куди подітися, нема за що жити і за що лікуватися.

Лиш стіни і клунок

«Пожежу гасили десь пів години, але мені здавалося, що минула ціла вічність. Знаєте, що найгірше було? Дивитись, як вогонь зжирає твої рідні стіни, і при цьому не могти нічого вдіяти, усе ж було нове: двері, дивани, шафа-купе, стінка, бойлер, унітаз, душова… – показує на згарище Любов Куска. – Тут уже нічого не відновиш, треба валити залишки хати і відбудовувати наново. Але коли то ще буде… Нам всім зараз нема де жити».

Молодша донечка, шестирічна Вероніка, поки що в бабусі в сусідньому селі, але весь час мріє, як нарешті повернеться до своєї хатини, нехай і згорілої, адже десь там, серед попелу, є її лялька Соня. Дівчинці вже подарували аж шість нових ляльок, але вони не підходять, бо такої, як Соня, більше немає у всьому світі. Дитина впевнена, що її Соня вціліла у вогні, але навіть якщо й трохи пошкодилася, то Вероніка обов’язково вилікує свою лялю.

Роками ця велика родина товпилася в одному обійсті. Батько з сином мешкали в літній кухні, а Люба з чоловіком, двома дітьми і сестрою – у двокімнатній хатині. Довго збирали гроші, аби хоч якийсь ремонт там зробити, бо хата була стара. І таки зробили, знайомі ще й подарували старі меблі – так потроху й обжилися.

Навесні нарешті пробили свердловину, бо вже довго мордувалися з водою. У селі з криниць почала зникати вода. Були такі дні, що на всю родину набиралося лиш два літри води. Мусили через день возити воду з сусідніх сіл – по 200-250 літрів.

Все наче налагоджувалося. Їм здавалося, ще тепер лишилося тільки перебути чоловікові операції і нарешті все буде добре.

Біда сталася на Анни, 22 грудня. Дітей відвели до шкільного автобуса, а потім Люба з чоловіком поїхали до Городенки. Сестра і брат були у літній кухні, батько – в церкві.

«Ми повернулися о 12-ій дня, – розповідає Люба. – Не було ще ні диму, ні смороду. Аж коли брат вийшов із кухні, то зачув сморід. Відчинив двері у хату, а звідти як повалив дим… Я в паніці навіть не змогла з першого разу набрати номер пожежників. Вони приїхали відразу, але вже не було що гасити – замість хати стало згарище. Вогонь підступав до стайні, а там сіно, худоба…»

Що сталося? Замкнула електропроводка. Через високу напругу автоматичний вимикач почав плавитися, проводка не витримала. На дерев’яну хату не кладуть автоматичний вимикач номіналом аж 25 ампер. У їхньому будинку був саме такий. «Нам казали, аби ми судилися з РЕМом, але я не хочу – лиш гроші потрачу», – каже Люба.

Від хати лишилися тільки зруйновані стіни і невеличкий клунок із одягом. Десь зо три дні жінка ходила, як зомбі.

З’їли біди

На 32-річній Любові Кусці вже багато років тримається вся родина. «Недавно я трохи розізлилася і відрізала чоловікові, мовляв, якщо, не дай Боже, зі мною би щось трапилося, то ніхто в хаті собі ради не дасть… А чоловік мені, знаєте, що відповів? – сміється Люба. – Якщо я вмру, то він зразу ляже коло мене. Отак і живемо».

Вона вміє все: якщо треба, і цемент замісить, і мурувати може, і ремонт зробить, і машину водить, і город копає… Ця молода жінка за своє життя з’їла багато біди – не кожен витримає. Каже, що кожен рік живе, як за п’ять.

У 2005-му Любу збила вантажівка. Дівчина стояла біля сільського магазину, а водій був п’яний. Її ледве витягли з того світу: зламана ключиця, потрощена грудна клітка, ноги викривилися.

Через кілька років її мама загинула під колесами фури. Зовсім молода – лиш 39 років. Без матері залишилися аж п’ятеро дітей. Наймолодшому п’ять місяців. Малюка забрала до себе в Запоріжжя найстарша сестра. Тоді за головну в хаті стала Люба, адже батько – з інвалідністю, молодший брат – так само.

Вона тоді якраз одружилася, довго не могла завагітніти, двічі були викидні. Невдовзі і на молодшу сестру звалилася біда – рак. Дівчинці було тільки 11 років. Два роки по лікарнях. Купа грошей пішло – збирали, де лиш могли. Сестру таки врятували, вставили ендопротез – суглоб у руці повністю замінили.

Потім на астму захворіла старша донечка, навіть була підозра на рак крові. А в чоловіка місяць тому виявили дуже складну хворобу очей – кератоконус лівого ока (третя стадія) і правого ока (перша стадія). Ліве око бачить лише на 2%, а праве – на 9%. Зір уже не повернути, наразі треба принаймні призупинити його втрату. Йдеться про рідкісну недугу, при якій відбувається конічне випинання рогівки в її центрі і стрімке падіння зору. Якщо нічого не робити, рогівка тріскає, утворюються рубці, больовий шок, далі – або заміна рогівки, або видалення ока.

Спершу лікарі не хотіли братися за лікування, казали, що це вже неоперабельний стан. Люба з чоловіком їздили до медиків по всій Україні і таки знайшли клініку, де згодилися оперувати.

На початку грудня зробили одну операцію, а наприкінці січня запланована наступна. Операції дуже складні і дорогі, вимагають тривалої реабілітації. Окрім цього, потрібні спеціальні склеральні лінзи, їх вартість разом з обстеженнями обійдеться біля сорока тисяч гривень. Але щороку лінзи треба міняти.

Тепер немає нічого

Зараз Люба з чоловіком, братом і батьком мешкають у тісній літній кухні, сестра і доньки – поки що в бабусі. На подвір’ї постійно кипить робота: сусіди приходять допомагати звести крихітну прибудову до літньої кухні – для донечок і сестри. З 25 січня діти мусять повернутися додому, бо починається школа.

Вже залили фундамент. «Все так дорого… Сьогодні лиш на бетон пішло 14 тисяч гривень, – каже Люба. – Арматури купили на тисячу. Аби лиш цю кімнатку зробити, треба коло сотні тисяч». 

Люди відгукнулися на їхню біду. Одягу навезли так багато, що вже більше не треба. Передають і гроші. Зараз родині терміново потрібні кошти на операцію та на відбудову житла. Також необхідні піноблоки, дерево, інші будівельні матеріали, сантехніка, меблі для облаштування кімнати, бензопила та електрична плитка, щоб варити їжу для худоби.

Довгий час ця родина виживала, як могла. Продавали городину, отримували соцвиплати, Любин чоловік їздив на заробітки, але потім почав сильно слабнути – хвороба вже давала про себе знати, але хто би міг подумати, що справа в очах. А страшна пожежа узагалі вибила всіх з колії.

«Головне, що ми всі живі-здорові лишилися, – каже Люба. – Я вже давно не пам’ятаю, як це – відпочивати. Забула, що таке втома. Не маю права ні втомитися, ні хворіти».

Днями маленька Вероніка сказала бабусі, що найбільше у світі хотіла би, щоб усе повернулося, як було до пожежі. Аби вони всі знову жили в тій крихітній хатині, і байдуже, що було дуже-дуже тісно, що туалет слугував кріслом… Зате було тепло і спокійно. Було добре. «А тепер у нас немає нічого, бабусю, – заплакала мала. – Немає нічого». 

Наталя МОСТОВА

P.S. Номер картки Приватбанку 5168742724801091 (Куска Любов Михайлівна),

тел. 0975129071.