Спішімо

Сьогодні святвечір, ми всі зібрались за одним великим столом. Перед нами смачні страви, за вікном мете. Хтось просить передати вінегрет з того краю, мама питає, чи вдалися вареники, тета – чи не засолодка кутя, сестрі попався вареник з перцем. Тільки баба скуштувала куті і сидить, задумавшись. Докладніше >>

Бог є любов

«Бог є любов», – казав священик на уроці християнської етики у п’ятому класі. «Бог є любов», – повторила собі подумки я, не відводячи погляду від вікна. «Якщо ви любите хоча б одну людину у своєму житті, то ви любите Бога, бо людина створена за подобою Божою», – продовжував він. Я ж вдивлялася в сірувате небо за віконними рамами і раптом збагнула – ось воно, ось те, чого я шукала і чого я так довго не могла зрозуміти. Докладніше >>

П’ятий елемент батьківщини

Батьківщина. Батьківщина? Але чому, чому саме це слово? Чому місце, де ми народжуємося, називають саме так? Ніби з самого початку вказуючи на нашу безпорадність, нашу непричетність до його вибору. Душа, не обмежена до того ні простором, ні формою, приречена-таки прийти в цей світ у певному тілі, у певній географічній точці, у певних кліматичних умовах, поміж певних людей. І як не бувають випадковими люди, так і місце їхньої появи у світі не може бути випадковим. Батьківщина. Докладніше >>

Не бійся розплющити очі

Колись в дитинстві, коли мені було страшно, я заплющувала очі. Я нікого не бачила, то й думала, що мене ніхто не бачить, і ставало спокійніше. Діти такі кумедні, їхній хід думок такий дивний і часом абсолютно нелогічний, принаймні так думають дорослі. А от дорослі – зовсім інша річ, дорослі люди – розумні створіння, вінець божого творива. Зазвичай дорослі люди чинять логічно, мудро та послідовно. Принаймні вони так думають, воліють думати, що в них не залишилося нічого від дитячої наївності та необізнаності. Докладніше >>

Невиліковна паличка щастя

Якось я спішила до Франківська, щоб побачити людину, яку дуже давно не бачила і за якою дуже скучила. Я вибігла з хати, забувши навіть закрити двері, потім довго їхала (з трьома пересадками, між іншим), потім була зустріч, тремтіння рук і довга-довга розмова. Ми говорили, а за вікном ставало дедалі темніше, і мені знову довелося бігти. Поверталась я додому поїздом, тим самим, яким п’ять років поспіль поверталася в п’ятницю з навчання. Все те ж моторошне тьмяне світло, такий же набитий людьми вагон. Докладніше >>

Поцілунки

Як добре, що люди можуть цілуватися! Це просто неймовірне вміння, можна навіть сказати, дарунок долі. Думаю, багато які тварини хотіли б цілуватися так, як люди, але ж не можуть. Пелікани стукаються своїми масивними дзьобами, але дзьоби не чутливі до дотиків, носорогам, мабуть, заважають їхні роги, риб, які цілуються, взагалі не можу уявити, все-таки цілування – людська прерогатива. В людини є теплі м’які вуста, в яких зосереджена велика кількість рецепторів, вуста – одна з найчутливіших частин людського тіла. Докладніше >>

Кімната, в яку не повернутись

Прибирала в кімнаті і знайшла в шухляді старий брелок від ключів. Треба викинути, подумала, але раптом… Таке болісно-приємне відчуття. Згадала двері, які відкривалися тими ключами, згадала кімнату, яка була за тими дверима, згадала меблі у тій кімнаті. Здається, пам’ятаю все в деталях, але якось так нечітко, якось ніби зазираю туди крізь вікно, закрите тюлем. Докладніше >>

Відчуття потрібності

Мій друг Гаррі з Голландії у своїх листах багато розповідає про свою країну. І відколи я отримую ці листи, Голландія уявляється мені якоюсь Нарнією, казковою країною, далекою і дивною, де все якось не так, як у нас, і тому добре. Сам же Гаррі з кожним листом все більше втрачає свою людську подобу, і ось у моїй уяві він уже сивий високий ельф, гасає на своєму велосипеді безкраїми, залитими сонцем полями, маневруючи між гігантськими вітряками, і, добродушно посміхаючись, махає мені звідти рукою. Докладніше >>

Коли берешся нищити життя

Колись на подвір’ї старої хати, хати ще татової баби, мої батьки вирішили побудувати нову. А коли побудували, то почали наводити лад і довкола хати. Сад моєї прабаби був зарослим, як справжній ліс. Крім черешень, яблунь, груш і горіха, там були береза, липа, клен, граб, кілька кущів бузку, а відділяв це все від дороги живопліт. Дерева були старими і, як мені тоді здавалося, просто нереально високими. Одного дня тато взявся за них, щоб зробити наше подвір’я схожим на подвір’я, і цей процес тривав кілька років. Докладніше >>

Людина понад усе

Кого можна любити більше, ніж свою дитину? «Може, когось і можна», – скаже якась жінка, але ця жінка, швидше за все, ще не народжувала. Що жінці потрібно для щастя? Любити дитину! Все просто і водночас зовсім непросто. Бо щоб любити, треба спочатку добряче попрацювати: виносити, народити, а потім ростити і виховувати. Але хто коли згадає про муки під час пологів, недоспані ночі, затрачені гроші, коли біля тебе лежить таке маленьке тепленьке зайченятко і, заплющивши від задоволення очі, цмокає твою цицю? Докладніше >>

Страх невідомого

Як можна не боятися? Це неможливо. Боятися природно. Страх, невидимий і невідчутний на дотик, присутній у нашому житті, ніби сіль у каструлі борщу. Є овочі, вода, люди, події, а є сіль, тобто страх, і якби не він, то вся ця мішанина була б якоюсь зовсім не такою, зовсім пісною. Боятися значить жити, сказала б «бути людиною», але ж бояться не тільки люди. Бо поки живий, ти вразливий, лише відмерлі тканини роговіють і вже не бояться нічого: ні дощу, ні вітру, ні холоду, ні спеки. Жива ж тканина м’яка, жива боїться. Докладніше >>

Як ми змінюємося

Час! Що ж він робить з нами? Якщо задуматися, він здатен на все. Він і лікує, і вбиває. А найдивніше те, що він змінює нас. Змінює до невпізнання. Коли я кажу «я», чи то в минулому, чи то в теперішньому, чи в майбутньому, я, звісно ж, маю на увазі себе. Я – це я. Є я, а є всі решта люди. І ці люди бувають дивними і часто поводяться нелогічно. Себе ж я знаю і розумію, бо чую свої думки і знаю свої мотиви. Але ж, чесно кажучи, це тільки зараз так, в даний момент. Хіба можу я точно знати, як буду поводитися в майбутньому? Докладніше >>

Спокуса втечі

Одіссей лежить на спині у затінку плетива виноградної лози, зануривши пальці у густу шовковисту траву. Над ним нависають темні грона винограду, які так і просяться, аби їх скуштувати. Він чує дзюрчання кришталево чистої води в одному з чотирьох джерел, чує прекрасний спів пташок, чує шум лісу. Огігія – рай на землі, острів, створений для радощів, для насолоди, створений для того, аби ті, хто потрапив сюди, ставали щасливими. Може, тому й такий недосяжний. Докладніше >>

Несправедливість не випадкова

Природа ідеальна. В природі немає нічого зайвого, бо це зайве їй просто не потрібне. Природа проста, її легко зрозуміти, якщо хоч трохи поцікавитися її законами, природа проста, бо немає людського розуму, який здатен придумувати різні підлості та підступні плани. Дощ падає тому, що цьому посприяли погодні умови, а не тому, що він хоче комусь нашкодити. Хижаки вбивають, бо їм треба їсти, а не тому, що хочуть помститися. Природа мудра, все і завжди має своє пояснення. Зранку сходить сонце, а ввечері заходить. Так було, так є і так буде. Так має бути. І ми звикли до цього. Докладніше >>