Колись в дитинстві, коли мені було страшно, я заплющувала очі. Я нікого не бачила, то й думала, що мене ніхто не бачить, і ставало спокійніше. Діти такі кумедні, їхній хід думок такий дивний і часом абсолютно нелогічний, принаймні так думають дорослі. А от дорослі – зовсім інша річ, дорослі люди – розумні створіння, вінець божого творива. Зазвичай дорослі люди чинять логічно, мудро та послідовно. Принаймні вони так думають, воліють думати, що в них не залишилося нічого від дитячої наївності та необізнаності. Натомість все навпаки. Дитинство закінчилося, минуло багато років, а дорослі люди й досі не перестали заплющувати очі на те, що їх лякає. Вони й досі не хочуть усвідомити, що якщо не бачити проблем, то це зовсім не означає, що проблем нема. Більше того, людина із заплющеними очима стає незграбною, вразливою, вона не бачить нічого довкола, зате біди, які її оточують – байдуже, що чужі – добре бачать її. Така людина, сама того не усвідомлюючи, стає мішенню, легкою здобиччю, яка навіть не розуміє, з чим зіткнулася, яка не бачить, куди тікати.

Десь зовсім недалеко від нас відбуваються дивні та страшні речі, люди вбивають один одного, люди калічать один одного. Ми бачимо це по телевізору, читаємо в газетах, інколи чуємо від знайомих, які мають знайомих, що повернулися з війни. Але все це таке моторошне, таке виснажливе, що хочеться швидше дослухати новини та перемкнути на інший канал, хочеться зітхнути важко та перевести розмову зі знайомими на іншу тему. Швидше, щоб не було цього всього і не було нас у цьому. Натомість можна піти розвіятися від важких думок по магазинах або зачаїтися в затишному кафе і замовити щось смачненьке. Добре, якщо в кафе не буде ніяких новин, натомість буде включений «М1».

Звісно, бажання жити добре є природним, як і є природним бажання відсторонитися від зла. Дуже добре і корисно жити з позитивними емоціями, це сприяє розвитку позитивних людських рис. Вирощуй в собі інтелігентну, чесну, порядну особу, тільки, будь ласка, не вирости часом егоїста. Бо це може стати твоєю точкою неповернення, моментом, коли ти заплющиш очі, так сильно боячись, і вже не зможеш більше їх розплющити. Станеш самотнім і вразливим, станеш ахіллесовою п’ятою людства. Натомість спробуй роззирнутися, помітити деталі, емоції, напівтони. От побачиш, ти помітиш сотні рук, які тягнуться до тебе, море рук, але одна буде найближче, майже біля твоїх пальців, за міліметр, просто вхопи її і потягни до себе. Ти допоможеш комусь, може, навіть врятуєш чиєсь життя. І це стане іншою точкою твого неповернення, абсолютно іншою, точкою на іншому полюсі твоєї біполярної душі. Ти станеш іншим. Ти, звісно, можеш і далі відвідувати улюблені місця, все ті ж затишні кавʼярні, спілкуватися з тими ж людьми, зате будеш бачити і більше не будеш заплющувати очі, коли страшно, будеш незмигно дивитися у вічі самому злу, і зло програє, дрібно закліпає засльозеними очима.