Бах! І музика

«Блін, та скільки можна!» – я різко зриваюся з ліжка, беру щітку і стукаю в стіну сусідам, які знову слухають шансон. А стіни, між іншим, достатньо товсті, але чути страшенно. В моїй уявній країні благості і комфорту був би особливий закон про музичну гігієну, де би дисгармонійну музику можна було слухати лише так, щоб не заважати іншим. Себто в навушниках або закрившись у кімнаті.

бах

Мої сусіди через стіну знімають квартиру в нашому будинку десь близько року і час від часу виносять мені мозок і перекреслюють колишню музичну освіту своїм несмаком та гучністю. З одного боку, мають право, а з іншого – не вночі! Ще б музика була класна, а то шансон і щось страшнюче. Настраждавшись від їхніх «дискотек», я вирішила придумати свою відповідь Чемберлену. Стала включати «The Beatles», «Плач Єремії», «The Doors» і Тома Вейтса, аби він трохи поричав їм через стіну. А що? Раптом отак послухають-послухають, і запам’ятається щось. Виховувала в сусідів музичний смак. Дивно, але за деякий час їхній репертуар змінився, що мене страшенно насмішило. На україномовний, але не менший жах.

Якісь «гопци-дрици», Алли Кудлай і ще якісь таланти, моєму розуму недосяжні. Тут я замислилась, чи це музична еволюція для них? Одного разу сусіди розбешкетувалися настільки, що почали підспівували дурними голосами просто на балконі. Третя ночі, люди добрі! Я сонно висунулася з вікна і різко сказала їм, що якщо вони не замовкнуть, то я викличу поліцію, і відчула себе старою бабцею, яка постійно бурчить. Але ж третя ночі, блін.

Вони трохи затихли і десь під ранок повлягалися спати. Наступного дня моя фантазія намалювала продовження історії про ідеальну країну благості і комфорту, де усміхнені сусіди в білих, майже грецьких, одежинах, слухають Баха і п’ють домашнє вино. От чомусь саме Баха з його музичною ілюстративністю, з силою впливу на фізичний стан людини, з його терапевтичним ефектом.

Взагалі, звуки на нас впливають протягом всього життя – від маминої пісеньки до скрипки десь на розі вулиць, а про психопатичних сусідів годі й казати. А ще нам потрібна тиша, і навіть тим, хто не знає, що тиша потрібна, все одно вона потрібна. Тиша також звучить. Тиша дає можливість заглянути в себе, повернутися в себе, а отже, сфокусуватися, налаштуватися. Велика частина людей цього не розуміє, вриваючись у чужий простір із криками і дисонансом. Особливо цей музичний тероризм проглядається в театрі. Мій знайомий актор розповідав, що за всі роки, які він грає на сцені, спостеріг, що завжди є людина, яка почне гучно кашляти протягом всієї вистави, і та, у якої буде дзвонити телефон. Я би додала ще до цього списку ту, що запізниться і буде проштовхуватись до свого місця, буркочучи і порушуючи гармонію між акторами та іншими глядачами. Вірус, що увірвався в організм. Але це так само порушення звукового балансу, дисгармонія звуку як енергії, несанкціоноване вривання у простір.

У такі моменти думаєш: а чого я це терплю? Це ж так само неприємно, як муха в супі чи хамовитий чоловік в автобусі… Але як пояснити такій людині, що вона недоречна зі своїм шумом?

  • Прошу пані, ви порушуєте музичний простір цієї зали!

Або так:

  • Ви б не могли гомоніти, принаймні попадаючи в ноти першої октави?

Чи так:

  • Ви щойно заглушили мелодію моїх дум.

А далі має бути грецький хор і, знову ж таки, Бах з вином. Окрім всієї людської недосконалості, ще додаються ці щоденні звукові атаки. Особливо від сусідів.

І тут я згадую, що в мене колись був кіт, який страшенно любив Баха. Він всім своїм котячим тілом проживав його музику – рухав вухами, муркотів, вигинав спину і різко вставав на яскравих мажорних партіях. Мій кіт слухав Баха уважніше від моїх сусідів, чорт забирай. Його не хвилювало, хто і що думає з цього приводу, бо Бах був для нього крутішим за валер’янку.

Кіт з часом помер… Так і не дослухавши кілька творів Баха до кінця, а сусіди з’їхали. Баланс відновився.

Катерина ГЛАДКА,

письменниця

Есе створене під час перебування на літературній резиденції «Станіславський феномен»