Ласкаво просимо у хаос

Специфічна країна, де поклоняються споживацтву. Івано-франківський громадський діяч, урбаніст, фотограф Денис Квасов протягом місяця жив у 18-мільйонному китайському місті Шеньчжень, що межує з Гонконгом. Азійський мурашник вразив контрастами і кічем, невиспаними китайцями, ідеальною інфраструктурою, яку всі ігнорують, а також їжею, що ледь не зморила мандрівника. А ще чоловік зізнається, що Китай нагадав йому Україну, однак у гіпертрофованому вигляді.

Як вдалося заманити іванофранківця у далекий Китай, та ще й аж на цілий місяць? Денис Квасов погодився на пропозицію товаришки попрацювати вчителем англійської мови, адже в Китаї зараз відбувається справжній бум приватних мовних шкіл для дітей. Мода на вивчення англійської продиктована практичною метою: хто володіє нею, тому легше вийти на іноземних партнерів. А загалом, вирушаючи в Китай, варто бути готовим до того, що англійської там майже ніхто не розуміє.

Окрім цього, східно-азійську мандрівку Денис Квасов вважав цінним екстремальним досвідом, адже на тому кінці світу все зовсім інакше.

У Китаї майже все забудоване хмарочосами, але трапляються ще старі будинки
У Китаї майже все забудоване хмарочосами, але трапляються ще старі будинки

Усе для себе

Китай – це країна в собі. І місцевому населенню, за великим рахунком, байдуже, що діється за межами батьківщини. Тим паче держава цілком самодостатня, та ще й із яскраво вираженим культом споживацтва.

Незважаючи на світову економічну кризу, тут мусять зберігати щорічний ріст економіки на рівні 8%. Інакше країні загрожує економічна катастрофа. «Китайці просто повинні безперервно бігти з висолопленим язиками, не спиняючись», – посміхається фотограф.

Оскільки на зовнішніх ринках суттєво впав продаж, китайці протягом останніх кількох років переорієнтувалися на внутрішніх споживачів. Тим паче є кому продавати – більше мільярда людей. І така стратегія працює. За цей час рівень життя китайців зріс до значної купівельної спроможності. Крім того, у Китаї налічується чимало брендів, які пропонують дуже якісний продукт і лише для внутрішнього ринку.

Денис розповідає, що був вражений величезною кількістю китайських торгових марок висококласних мобільних телефонів, про які ще ніколи не чув. І йдеться зовсім не про непотріб за 50 баксів. Ті товари цілком пристойні й навіть конкурентоспроможні з iPhone.

2bgliuvg

Без правил

На дорогах Шеньчженя абсолютний хаос. Здається, про правила дорожнього руху не чув ніхто і ніколи. Схоже на те, що пішохід вважається найбільш нікчемною істотою, на яку взагалі не зважають. Якщо не встиг вчасно відійти – сам винен.

А для урбаністів там непочатий край роботи. Вочевидь, причина в надто стрімкому ривку від неграмотних селян до суперсучасного мегаполісу. Скажімо, у місті немає автівок, яким більше 10 років. Просто 10 років тому ще ні в кого не було машини.

Майже всі вулиці спроектовані за сучасними стандартами: велодоріжки, зелена зона, острівці безпеки, широкий тротуар, тактильна плитка для незрячих. Але часто ця інфраструктура зроблена «для галочки», тобто з якимись помилками. Хоча на неї й так усім байдуже – більшість місцевих не мають зеленого поняття, для чого існують усі ці елементи і як ними користуватися.

Також Денис Квасов зазначає, що жодна фотографія не зможе передати реальну атмосферу вулиць Шеньчженя, а саме – постійний хаос звуків і світла: все мигтить, кожен водій сигналить, будь-яка найменша крамничка «тарабанить» іншу музику, аби привернути увагу…

У нових житлових будинках налічується по 40 поверхів. Всередині – багато квартир-комор, де на 25 кв. м можуть мешкати по п’ять осіб. Часто без окремої кухні – її замінює тумба з умивальником і електричною плитою. Так звана квартира-студія по-китайськи. Ніякого особистого життя. Хоча удома китайці майже не їдять, зазвичай – у кафе або просто надворі.

Борщу не звариш

При надзвичайному розмаїтті їжі в Китаї, особливо вуличної, Денис Квасов жартує, що мало не помер з голоду. «Їжа настільки відрізняється від європейської, і ти зазвичай не можеш второпати, що ж із цього всього їстівне: все якесь бридке, страшне і незрозуміле. Іноді могло навіть рухатися, – розповідає Денис. – У перші тижні я годинами ходив повз сотні маленьких кафе і не знав, що ж вибрати, аби «безпечно» насититися».

У результаті – купував булку. Хоча і з цим продуктом там треба бути обережним: якщо випічка виглядає точнісінько як заварне тістечко, це зовсім не означає, що вона така і на смак.

Стандартні китайські страви – це пісний рис і м’ясо з соусом або ж овочі, а також макарони з рисової муки в бульйоні, видів якого налічується з десяток.

До речі, якщо в Шеньчжені нахлине нестерпна гастрономічна ностальгія за рідними українськими смаколиками, то вас чекає розчарування. Принаймні борщу точно не вдасться зварити. У жодному магазині міста не знайти буряків.

Цікаво, що в Китаї не виробляють молочних продуктів, адже для місцевого населення притаманне несприйняття лактози. Натомість полюбляють соєве молоко, сир, йогурт тощо.

Алкоголь є, і за доволі прийнятними цінами. Але зустріти п’яного китайця майже неможливо. Пиятику місцеві вважають страшною ганьбою. Вони, звісно, дозволяють собі хильнути чарчину, але тільки в ресторані, вуличній забігайлівці чи вдома. Якщо, скажімо, пити пляшку пива десь у парку на лавці, всі навколо вважатимуть тебе ідіотом.

Їжа в китайському супермаркеті
Їжа в китайському супермаркеті

Неохайні китайці

Квасов зауважує, що більшість місцевих страшенно неохайні. У їдальнях на стінах огидно вилискував десь зо сантиметровий шар жиру, столи незрозуміло чим заляпані, вікна бруднющі… Щоправда, іноді офіціанти таки витирали столи: масною ганчіркою по масному столі розтирали жир. Однак  найголовніше те, що китайцям така атмосфера зовсім не відразлива.

Орендувати квартири після того, як там пожили китайці, європейці, як правило, відмовляються – потім помешкання доводиться відмивати місяцями.

З іншого боку, Китай – країна контрастів, тож вулиці міста переповнені армією прибиральників, які в режимі нон-стоп підмітають, миють і чистять. Хоча їхньої праці не помітно. Таке враження, наче китайці не знають про існування смітників. Вони кидають весь непотріб просто перед собою – навіть якщо це центральна площа.

«Можливо, в Китаї впровадили своєрідну політику боротьби з безробіттям: одні весь час смітять, інші постійно за ними прибирають, – жартує Денис Квасов. – Не дивно, що однією із найзатребуваніших професій є прибиральник. А також охоронець».

Охоронці у Китаї й справді на кожному кроці й біля кожного стовпа, а навколо ще по чотири відеокамери, яких загалом, мабуть, більше, ніж самих китайців у країні. Біля охоронців у метро є ще й шафки, де зберігаються щити, шоломи, дубинки і предмети, схожі на рогачі. Таке враження, наче у Китаї щодня відбуваються якісь соціальні заворушення. Але ж насправді це не так – навіть уночі безпечно вештатися віддаленими вуличками.

Громадські місця організовані таким чином, що натовп там не зможе зібратися і тим паче бути мобільним. Повсюди якісь перешкоди: паркани, які дозволяють лише рух змійкою, входи в парки чи метро заблоковані так, щоб за раз могла пройти лише одна людина. «Гадаю, це наслідки параної уряду», – припускає Денис.

u-parku

Азійська ментальність

Квасов стверджує, що китайцям живеться доволі важко: невеликі зарплати  зовсім непропорційні до високих цін і тривалого робочого дня. Можливо, систематичне виснаження дається взнаки, і саме тому китайці не втрачають жодної можливості, аби подрімати: під час обідньої перерви, на зупинках, у громадському транспорті, у кафе на столі, у парку на лавочках…

Денис каже, що Китай одразу нагадав йому Україну, але в гіпертрофованому вигляді. Для місцевих жителів характерний кіч і показуха, якомога помпезніше випендритися. Мабуть, це пов’язано з тим, що китайці – скоробагатьки. Ще десятиліття тому вони сиділи в селі й не вміли писати, а тепер їздять на Maserati. Менеджер середньої ланки може мешкати в задрипаній оселі на окраїні, зате він носить на руці годинник за 20 тисяч юанів.

Також Денис розвінчує міф про те, що всі китайці однакові. «Якщо порівняти мене і африканця, то ми, напевно, будемо більш схожими, ніж китайці з різних географічних регіонів Китаю», – каже урбаніст.

Цікаво, що європейська зовнішність у Китаї, особливо в Шанхаї і Пекіні, досить дорого оплачується: європейців запрошують зніматися у рекламі, кліпах та кіно. І для цього навіть не потрібно мати бодай найменших акторських здібностей чи проходити якісь кастинги. У вас європейське обличчя і світле волосся – кастинг пройдено. Платять вчасно і щедро: в середньому 1000 юанів за день, а це майже 4000 гривень.

До речі, про кіно. Денис розповідає, що кінематографічна пропозиція на китайському телебаченні має свою особливість. Глядачеві пропонують сотні стрічок про кунг-фу. Більшість із них у жанрі фентезі. Таке собі китайське кіно з китайським гумором про китайців і зняте в Китаї. Причому самим китайцям ці стрічки взагалі не набридають.

db__3121-1-1

Гамірно і яскраво

Розважаються китайці голосно, хаотично і яскраво. Майже у всіх торгових центрах півповерха займають розважальні зали з різними ігровими автоматами. Найулюбленішою забавкою є 5D міні-кінотеатри. Також дуже популярним заняттям є виловлювання м’яких іграшок за допомогою гачка. «Безглуздя в тому, що за цією справою можна побачити не лише дітей, але й чимало дорослих, – зазначає урбаніст. – Однак найбезглуздіша розвага, яку обожнюють китайці, – це фантастично тупа гра, логіку якої я так і не зміг второпати. Суть у тому, що на екрані потрібно лапати качок, а для цього – скажено і безперервно гамселити по клавіатурі. Коли збирається одразу багато таких гравців, здається, наче ти потрапив у психушку».

Також у Шеньчжені популярні масові заходи в громадських місцях, націлені на здоровий спосіб життя і фізичну активність. Звичним явищем є вранішня чи вечірня групова зарядка в парку, яка відбувається під ритмічну музику.

Найближчим часом Денис хоче повернутися до Китаю. Поки що планує щонайменше на півроку. Чи передбачає він, що може там залишитися назавжди? «Однозначно ні, – твердо запевняє чоловік. – Я вже встиг побувати в різних куточках світу. Західна Європа якась штучна і «вилизана», Азія – надто хаотична… Тож можу з впевненістю сказати, що в Україні найкраще».

Наталя МОСТОВА