Сьогодні, 21 березня, в Івано-Франківську відбулась зустріч з відомим літератором Тарасом Прохаськом в рамках проекту “Назустріч письменнику”. Кілька десятків людей прийшли у “Світлицю Мулярових”, щоб поспілкуватися з автором та задати йому свої запитання.

“Тарас Прохасько для мене – один з найцікавіших письменників, він читається за будь-якої погоди та під будь-який настрій. Я думаю, якби він жив у XVII-XVIII століттях, то звали б його Григорій Савич Сковорода”, – розповів Сергій Адамович, голова ГО “Поступовий гурт франківців” та ініціатор цього проекту.

Модератором зустрічі виступила Христина Шовкопляс, працівниця обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка. Вона зазначила, що зустріч у такому форматі проводиться вже вдруге – першою була Ольга Деркачова, а попереду ще вісім письменників.

“Я дуже радий, що такі речі відбуваються, що такі форми громадського життя мають місце. Ми живемо у своїх містах не тільки у реальності свого затишного кубельця, ми починаємо все більше розуміти потребу в спільному просторі та співіснуванні. Мені б хотілось, щоб це поняття – спільний простір – все частіше вживалось в побуті, а розпорошеність і сепарація людей, принаймні, вимикалась би у місцях, де можна зустрічатись з тими, з ким не обов’язково зустрічатися”, – висловився Тарас Прохасько.

Письменник, зокрема, поділився спогадами про своє дитинство, яке частково пройшло в Делятині.

“Моє дитинство все ще не закінчено – я живу як дитина, я не облаштував свого житла і живу в старих будинках, я ніколи не думав про якесь самовираження як дорослий чоловік. Але те моє перше дитинство було пов’язане з великою травмою – батьки залишили мене в Делятині у віці півтора роки. Я є прихильником теорії, що перший ландшафт, який ми побачили, стає формою простору вашого мислення. В кожного з нас в мозку є певний уявний простір, така собі внутрішня матриця, в якій ми живемо, вітраж, який пропускає саме таке світло. І саме від того, як воно засвітилось, залежить формування свідомості. В мене таке набирання життєвого досвіду трапилось в Делятині, і я цьому дуже тішився, бо це були гори. Той Делятин був для мене умовним”, – розповів Тарас Прохасько.

Автор також згадав свою мрію стати лісником, навчання на біолога, будні в армії та одну історію, пов’язану з цими спогадами.

“Коли я був в армії, то дізнався про три види зброї масового враження – хімічну, біологічну і ядерну. Якось я приїхав у відпустку і прийшов до одного приятеля, а в нього було дуже багато напоїв, він знався на різних маніпуляціях з ними. Він мене напоїв всіма тими зливками, ми вийшли до його родичів, а ті сказали – о, Тарасе, раз ти прийшов з армії, то випий трошки порічкового вина. Я то все випив, мені стало якось дуже дивно, і тут вони кажуть – о, Тарасик біолог! А чи Тарасик не скаже, що робити з такими малесенькими мурашками, як нам їх вивести? До мене за життя звертались з найрізноманітнішими проханнями, бо люди думають, що біолог знає все про всі практичні сфери. І от я після того всього алкоголю думаю – що робити з мурашками, а в голові лише види зброї масового враження. І кажу їм – можна застосувати хімічний спосіб, посипати все отрутою. Вони відмовились – мовляв, кухня, хата, як то так отрутою. Добре, кажу, тоді застосуйте біологічну зброю – природних ворогів мурашок, принесіть їх сюди і хай знищують. А вони питають – як потім виводити вже їх. А мене вже почало зовсім розбирати, і в голові лише ядерна зброя. Я й кажу їм, треба фізичними способами діяти – брандспойтом їх! А вони кажуть – ага, зрозуміло… І з того часу до мене, як до біолога, ніяких питань не було”, – згадав анекдотичну історію письменник.

Говорив Тарас Прохасько і про літературу – про улюблених авторів та книги.

“Моє життя складається так, що мені не потрібно чогось читати – читаю те, що трапиться. Якось я впродовж місяця читав “Логіку в криміналістиці” – невжитково, але було дуже цікаво. У школі я читав античних і середньовічних авторів, а найбільше – XIX століття, Бальзак, Меріме. А потім мене таки прорвало на літературу 20-го століття. А потім, коли з’являлась новітня українська література – було таке коло авторів, в моєму найближчому оточенні це були Андрухович та Іздрик – ми один одному давали різні книжки, які вважали такими, що відкривають нові горизонти. Кортасар, Борхес. Потім я читав багато популярно-філософської літератури. Страшно любив Гайдеггера, Мардашвілі, Барта. Мені хотілось фундаментальних речей. А тепер я читаю кількох авторів постійно – Монтень, Борхес, Кіш, Довлатов, ще кілька українських письменників. Часто читав поезію Андруховича”, – описав свої літературні смаки Прохасько.