Євген ІХЕЛЬЗОН: «Все залежить від наших дій, бажання миру та волі»

Євген Іхельзон – релігієзнавець. Він жив у Берліні та Ізраїлі, потім багато років працював журналістом в Україні. 1996 року, коли чоловік уперше відвідав Індію з групою буддійських паломників, він закохався в неї. Відтоді регулярно їздить туди, за ці роки відкрив для себе майже всі країни Азії. Залишивши журналістику у 2013 році, Євген переїхав до Азії, але продовжує вести свій популярний блог про політику. Він – експерт по Індії, Китаю, Південно-Східній та Центральній Азії, один із координаторів руху “Ми – європейці”. Філософ-мандрівник працює у проекті “Я люблю Азію”, багато часу проводить в Китаї, Малайзії, Непалі.

14686598_10154126664058337_822420875_n

  • Що тебе манить у різні куточки планети? Ти залежний від адреналіну, це пошуки себе і свого місця у світі чи ще щось?

По-перше, це добряче урізноманітнює життя, змінює свідомість, тіло, думки, робить мене гнучким, адаптивним, витривалим, а головне – корисним для інших. Я завжди шукаю людей, з якими можна поділитися своїми спостереженнями, а також тих, кого хочеться послухати. Погодься, якщо живеш весь час у Києві на Виноградарі, важко знайти багато людей з історіями, а ще складніше – з оригінальними думками. Саме пошуки свого місця у світі, тобто процес, і є головним, тому що чіткої відповіді на це питання нема, світ сам тобі знайде місце. Це може бути безлюдний острів, в’язниця або студіо у Франківську, це комплексне рішення, вирішуєш не тільки ти, але й цілий світ та люди навколо. Головна умова – шукати, та не тільки в собі. Більше того, всередині нема чого шукати, на мою думку. Будь-яке паломництво до місця просвітлення Будди дасть більше, ніж десяток ретритів, хадж, проща, хоч це теж важливо. Ходити, бачити на власні очі, витрачати час, кошти й енергію важливіше за тексти та знання.

Не знаю, чи це адреналін, але дорога, шлях – то свого роду наркотик, саме переміщення з точки А до точки Б може бути цікавішим за те, що у самих пунктах призначення. Останнім часом я бачу, що люди не люблять дорогу, вони хочуть швидше доїхати, намагаються винайти надшвидкісні засоби пересування, аби не проводити час у дорозі. Можливо, швидко пересуватися теж цікаво, але пересуватися повільно захоплює не менше. Я ще пам’ятаю часи, як в Індії люди їздили в гості до родичів на возах із буйволами: швидкість 3 км за годину, на возі ціла сім’я, а до воза прив’язують корову, щоб по дорозі доїти та пити молоко, бо їхати можна 3-5 днів в один кінець із такою швидкістю. Це було вже в ті часи, коли по дорогах в Індії ганяли фури.

  • Що таке проект «I Love Asia»? Розкажи детальніше – так, аби вже завтра з Франківська до вас почали звертатися з бажанням співпрацювати.

Сім років тому ми почали думати, як зробити наші подорожі, що бувають вкрай складними й далеко не комфортними, серійними. Такими, що їх можна повторювати та навіть продавати людям, які ніколи до того не подорожували чи не були в Азії взагалі. При цьому офіційний туризм ми навіть не розглядали як приклад, а шукали аналогічні бізнеси в Європі та намагалися синтезувати їхній досвід зі своїм. Цей вид подорожей називається в Європі tailor trips та small group adventure travel. Так ми навчилися писати маршрути, водити групи, тепер маємо 10 гідів, близько 40 унікальних маршрутів у 19 країнах Азії. З нами можна поїхати, ставши учасником групи, або замовити повний розрахунок подорожі індивідуально, чи найняти нашого гіда для своєї групи. За цей час ми не відступили від початкової концепції – не зв’язуємося з великим туристичним бізнесом, не купуємо ні в кого турів, усі маршрути розробляємо на основі власного досвіду. Ми не витрачаємо гроші клієнтів марно, існуємо абсолютно незалежно, враховуючи закони та правила країн, де подорожують наші групи й індивідуальні клієнти. З нами цікаво, “Я люблю Азію” – це подорожі по-іншому, ми живемо, як місцеві, та бачимо значно більше, ніж звичайні пакетні туристи.

  • Якщо я завтра захочу поїхати в ці краї, що маю зробити? Що гарантуєте ви, про що треба подбати самому, на яку суму розраховувати і куди мені запропонують поїхати?

Треба просто залишити заявку на сайті “Я люблю Азію”. Як правило, всі наші подорожі починаються вже в обраній тобою країні, тобто вартість перельоту до загальної суми не входить, оскільки наші клієнти летять з різних аеропортів світу. Квиток доведеться купити самостійно, але ми підкажемо найкращий варіант. Також до вартості, як правило, не входить харчування та вхід до культурних і природних об’єктів, оскільки в кожного є вибір, йти чи не йти, їсти чи ні. Все інше –транспорт, проживання, супровід – входить у вартість. Людині, яка ніколи не була в Азії, можна багато запропонувати, бо всі країни дуже різні – Іран, Індонезія, безперечно, Індія, ще мої улюблені країни Центральної Азії – Киргизстан та Узбекистан, а також М’янма, Японія. Бюджети абсолютно різні: Японія дорожча за Киргизстан у чотири рази, але ця вартість залежить не від нас, а від самих країн. Умовно кажучи, 10 днів у Киргизстані — це 650 доларів, 14 днів у Японії — 2300 доларів.

– Існують міфи, що Південна Азія – це відсутність гігієни, можливість підчепити якусь невиліковну хворобу, зовсім інша ментальність, з якою європейцеві дуже важко увійти в повноцінний контакт. Що з цього правда, а що міф?

Відверто кажучи, гігієна у сучасному світі – ознака не країни, а скоріше освіченості та заможності людей. Гігієна в українському селі просто жахлива, так само, як і в публічних місцях, за які відповідає держава або її структури. Звичайно, в подорожах ми потрапляємо в місця, де люди відрізняються від нас, мають свої традиції, в тому числі гігієнічні. Але це ні в якому разі не небезпечно, поводьтеся, як удома, тобто мийтеся, періть одяг, і все буде гаразд. Така можливість є у світі всюди, крім особливо віддалених цікавих місць. Ментально я вже давно азіат, тому мені важко казати, чи складно в Азії спілкуватися з людьми – це дуже залежить від країни. Якщо в Індії ви завжди будете в центрі уваги, то в Малайзії, наприклад, можна прожити рік, і за цей час до вас ніхто навіть не підійде першим. Не тому, що це дискримінація, просто люди не хочуть вас турбувати, а якщо будете знайомитися першим, вас приймуть дуже дружно. Мабуть, головне, що можна сказати про людей в Азії, — там цінують зв’язки та людські стосунки, рідко будують бізнес на тимчасовій вигоді, дбають про своє обличчя та репутацію. Якщо ви хочете повноцінного контакту, то матимете його. Серед наших клієнтів є багато українців, які після подорожей до Азії оселилися там — в Малайзії, Індії, на Філіппінах, деякі вже мають дітей з місцевими. Я жартую, що ми ще якоюсь мірою і шлюбна агенція – в Україні багато жінок, у країнах Азії багато чоловіків.

  • Як поводитися в Азії білій людині, щоб не мати проблем, як знайти точки дотику своєї та чужої культури?

Бажано уникати слова “білий” та забути, що маєш якийсь статус. Всі рівні, всі прості, треба викоренити будь-який побутовий расизм. По-друге, приховати всі свої нервові реакції, в Азії цінують спокійних та розсудливих, що б не відбувалося, будьте ввічливим та коректним. Третє – вчіть мови, насамперед, англійську, далі – як пощастить. Четверте – намагайтеся спілкуватися не тільки з вихідцями зі своєї країни, шукайте друзів серед місцевих або експатів, відвідуйте культурні заходи, вивчайте історію та культуру.

– Чому ти, хоч родом із Донецька, є патріотом України, і чому це зараз таке унікальне явище?

Стигматизувати донецьких – це така нова українська мода, ця тенденція склалась через необережні вислови недолугих політиків, деякі з них і досі при владі. Донецькі та Донецьк нічим не відрізняються від інших українських людей та міст. Трагедія, що сталася на Донбасі – це втілення злочинних намірів Росії та її підпільників, які роками існували там і харчувалися з московських рук. Якби російська окупація сталася в Києві, певен, знайшлося б багато колаборантів, які охоче позаймали б місця у соціальному ліфті замість ув’язнених та розстріляних патріотів. Так було у Львові 1939 року: хтось пішов працювати на «совіти», хтось партизанити. Українська історія у ХХ-ХХІ сторіччі здебільшого трагічна, деякі речі, які ми переживаємо просто зараз, онлайн, ми не можемо осягнути розумом, їх оцінять після нас. Зокрема, події на Донбасі. Зі свого боку, від імені своїх друзів та ворогів із Донбасу хочу підкреслити, що патріотизм – не обов’язкова умова для спокійного життя. Інколи достатньо лояльності, не треба вимагати від людей патріотизму, а від середовища – гомогенності. Різноманітність людей, думок, вчинків – це сила України. Вбивати один одного – це слабкість.

Я патріот здорового глузду значно більше, ніж України. Патріотизм – це інструмент у вмілих руках, дурна зброя – в невмілих. На сьогодні Україна на боці здорового глузду, на світлій стороні, попри все. Тому ми, донецькі, з Україною.
– Наскільки я знаю, ти буддист, а зараз у Карпатах будують буддистський монастир. Гуцули зреагували на ситуацію не зовсім позитивно, прокоментуй це, будь ласка.

Я певен, що люди, які будують храм у Карпатах, своїм життям доведуть те, що корисні Гуцульщині та Україні. Нам відома гостинність та доброзичливість горян, ми вдячні і завжди будемо дякувати їм за це. Сільські люди завжди сприймають все нове як загрозу, це зрозуміло, але давайте спілкуватися без взаємних підозр, і все буде добре. Монаха Сергія Філоненка, який будує храм, я особисто знаю 25 років, це глибоко духовна людина з величезним досвідом, він дуже багато подорожував, у 1996 році ми з ним разом, наприклад, пішки пройшли всі Карпати, ще з тих часів пам’ятаємо гостинність місцевих мешканців. Я не вірю, що з людьми сталося щось зле, українці можуть бути православними, католиками, язичниками, також буддистами, давайте шукати те, що нас об’єднує та робить сильнішими.
– Чи маєш ти відчуття, що світ стоїть на межі тотальної катастрофи? Крім буддистського спокою, що ще вселяє в тебе надію?

Навіть якщо світ почне горіти, бажано не допустити тотальної катастрофи власної особистості, не забувати про гуманізм та любов. Як кажуть вчені, понад 115 років людині прожити важко, з них останні 15 важко прожити свідомо. Тому своїх сто років можна присвятити тому, щоб відвернути світову катастрофу, говорити правду, берегти навколишній світ, виступати проти насильства та війн, відстоювати права людини та справжню духовність, ділитися часом та майном з іншими. Будда казав, що навіть якщо ми бачимо, що світ горить, в той самий час у цього світу існує стовідсотковий потенціал негайно відродитися і стати найкращим місцем для існування всіх живих істот. Все залежить від наших дій, вподобань, надії, терпіння, бажання миру та волі. Це вічне диво, яке ми називаємо Чиста Земля Будди, завжди поруч.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ