Зірочки на землі, або Як в одній івано-франківській школі відбуваються дива

Діти здатні говорити і cотворяти дивовижні речі, в яких палахкотить істина. Для цього їм потрібна бодай крихта творчої свободи. «ГК» побував на заняттях у дитячій арт-студії «Вифлиєм», що діє при приватній Католицькій школі Святого Василія Великого. Там уміють шити одяг для ангелів, камінь перетворювати на зозульку, виготовляти вбрання з туалетного паперу і навіть малювати світлом.

Наче ліпити вареники

«Ласкаво просимо у цікавий світ анімації! Сьогодні починаємо робити перший в історії Католицької школи «пластиліновий» мультик! Це майже так само, коли ви допомагаєте мамі ліпити вареники», – сміється до дітей засновник і керівник арт-студії, художник-дизайнер Ігор Васюта.

«Це ж так просто!» – вигукує 10-літній студієць Емануель. «Отож бо й воно – ніколи нічого не потрібно ускладнювати. Насправді все навколо дуже просте», – пояснює вчитель.

Цього разу до арт-студії прийшла навіть учителька з музики – теж хоче глянути, як виглядає анімаційний продакшн. До речі, до всіх учителів у Католицькій школі звертаються лише через «пан» або «пані» – про «по батькові» тут давно забули.

Заняття починається з молитви. А тоді – нумо всі бешкетувати, жонглюючи творчими ідеями! У студії вмикається заряд із 220 вольт позитивної енергії, яку випромінюють дітлахи.

Спершу пан Ігор презентує кількахвилинний мультик про Україну, який самотужки створив 11-класник із запорізького міста Пологів. Аби зняти 100 кадрів, хлопчина витратив аж кілограм пластиліну, а робота зайняла цілий місяць. Студійці дивляться із роззявленими ротами. «Гм, мультик так швидко закінчився, а він робив його аж цілий місяць», – здивовано каже хтось із групи.

Таємниця пластилінової анімації – проста. Камеру ставлять на штатив і спрямовують на нерухоме поле, де пластилінову фігуру кожного разу потроху переміщують. Потім усі відзняті кадри збирають докупи, переносять у комп’ютер і роблять монтаж. При цьому зачитують текст для озвучення мультика.

«А ми колись уже таке щось схоже робили, – вигукує хтось із школярів. – Але якщо по-чесному, то за нас усе вчителька робила».

«Ну, напевно, тоді ваші рученята ще не були настільки міцними, як зараз», – посміхається пан Ігор. Вчитель пояснює дітям, що кожен із них має талант і кожен із них є особливим і дуже потрібним у студії анімації.

Помилок не існує!

Найперше визначилися з режисерською групою. «Як справжня група аніматорів, ви повинні чути одне одного, – каже пан Ігор, – і погодити єдиний сценарій». Цим мультиком творча група вирішує сказати дорослим науковцям щось таке, про що вони ніколи навіть не здогадувалися. Всі почали мізкувати над сценарієм.

Ідеї всіх студійців пан Ігор бере до уваги. «Кожна дитина унікальна» – ось головний критерій цього вчителя. Тим паче тут вирує свобода креативити. Помилок не існує! У студії панує цілковита демократія, яка, здавалося б, мала призвести до анархії і хаосу. Але – ні. Школярі радяться зі своїм вчителем і дослухаються до його порад, адже він так цікаво і кумедно доводить власну правоту.

Прикраси з CD-дисків
Прикраси з CD-дисків

«Може, б ми зняли, як росте маленький дракончик? – натхненно каже Оксанка. – Ми б спочатку зліпили яйце, потім – тріщину на ньому, звідти би виліз маленький дракончик, і він би ріс, ріс, ріс і нарешті виріс дуже великим».

«Добре, але яким чином ми би могли пов’язати цього дракончика з Великодніми святами?» – запитує пан Ігор. «Легко! Дракончик би полетів вітати Ісуса з Воскресінням!» – весело вигадує хтось із дітлахів. Клас вибухає реготом.

«Панове аніматори, які б ви внесли корективи у цей сценарій?» – «Я б додав більше тварин…», «Так, давайте про тварин!» – мало не хором вигукнули студійці.

«Гм, цікаво. Тварини і люди… – міркує вчитель. – На яку тему це вас наштовхує? Чи бува не на створення світу? Можливо, ми візьмемо за сценарій те, що пропонує сам Господь, адже Він є головним режисером?» – «А й справді! Давайте зробимо мультик про створення світу!»

Безмежна дитяча уява кипіла: говорили про Біблію, що розгортається і з якої  з’являється Земля, появу перших людей і навіть про дискотеку на ковчегу Ноя.

Студійцям дозволяють використовувати пластилін різного кольору. «Кожен із нас теж є певним кольором, але на життєвій палітрі барв, – усміхається пан Ігор. – Ми ж можемо себе асоціювати з кольором? Ось я, наприклад, – зелений! Богданчику, а який у тебе улюблений колір?» – «Синій». – «А в тебе, Олечко?» – «Не знаю…». «Овва! Ти сьогодні одягнута в червоний светрик, отже ти – червоний колір!» – «Тоді я – рожевий». – «А я – жовтий!» Клас миттєво «замерехтів» розмаїтими барвами. «Знаєте, чому важливо мати уявні кольорові шкельця? – продовжує вчитель. – Бо час від часу ви зможете їх позичити людям навколо, аби вони розуміли, який світ прекрасний».

Писанка-мотанка
Писанка-мотанка

Обов’язки хутко розподілили. Емануель робить планету Земля, Богданчик і Оля – звіряток, Оксанка – небесні світила, Софія – ангелів, Андріанка – корабель Ноя…

«Яно, ти ліпиш Адама і Єву!» – «Але я не вмію ліпити людей». – «Це не проблема! Це всього лише новий виклик! Уперед!». Дівчинка одразу ж береться до пластиліну і гайда за роботу. Адже вона інтуїтивно знає – немає нічого неможливого. Не вміти не означає не змогти.

Всі студійці вільно висловлюють свою думку, не бояться виглядати смішними, хоча виглядають саме такими. Але то лиш дорослому так здається. Насправді ж ці діти просто щирі, слухають тільки підказки свого серця, вони не заангажовані складним життєвим досвідом і законами логіки, не заковані шаблонами мислення, які так стискають у дорослих буднях. Це те, чого великим дядькам і тіткам необхідно вчитися у малят. Не вдається знайти власне покликання чи улюблену справу? Згадай своє дитинство: що найбільше любив робити? Адже саме тоді ти був справжній, не протестував проти свого істинного «я», не затикав шепіт інтуїції.

Свій серед своїх

Арт-студія «Вифлиєм» діє при Католицькій школі вже два роки. Заняття відбуваються раз на тиждень, і відвідують їх школярі різного віку: від 5-го по 9-ий клас. Цікаво усім! Кожне заняття – творча гра.

Ідея відкриття такої студії зародилася в Ігоря Васюти під час паломницької поїздки до Єрусалима. Просто в аеропорту, перед самим вильотом, познайомившись із вчителькою Католицької школи, сестрою-монахинею Єремією, ЧСВВ, чоловік зненацька пригадав собі, що не завжди займався підприємницькою діяльністю у сфері дизайну інтер’єрів. Колись, після університету, він працював учителем із малювання у с. Підлужжя й отримував від тієї справи колосальне задоволення. Сестра-монахиня тоді запитала: «А ви не дивилися чудовий фільм «Зірочки на землі»? Про вчителя, який у незвичайний спосіб умів зацікавити дітлахів».

Розмальовані камінці
Розмальовані камінці

Одразу після приїзду додому художник переглянув кінострічку й моментально відчув шалений порив повернутися до школи, аби поділитися з малятами своїми вміннями чути, бачити і передавати навколишній світ у якийсь особливий спосіб. Натхненний чоловік зізнається, що чи не щодня у молитві просив Господа дати йому шанс спробувати втілити мрію. Вже незабаром десь там, у небесній канцелярії його таки почули.

З часу започаткування арт-студії Ігор детально вивчав педагогічний досвід різних шкіл світу. Каже, що затямив одне із важливих правил: якщо хочеш чогось навчити тих, до кого не можеш достукатися, спочатку ввійди до них, але через їхні двері, щоб потім непомітно для них вийти разом уже через свої  двері. Тобто спершу треба заволодіти увагою дітлахів, розмовляти їхньою мовою, зрештою стати товаришем і довести, що отримувати знання може бути цікаво. «Це неможливо зробити без того, аби не вийти за рамки логічної поведінки, – пояснює керівник арт-студії. – Вчитель повинен уміти відкриватися, імпровізувати, не боятися здаватися смішним. Лише тоді зможе стати «своїм» серед дітлахів, я б сказав, навіть одним із них, і навчити їх того, що треба».

Ігор Васюта пригадує перші заняття, коли для студійців було величезним і приємним відкриттям те, що вчитель може поводитися так само, як діти. Школярі одразу почали йому довіряти. Цей учитель може зненацька змінити свій звичний голос на кумедний «мультяшний», пострибати, стати на крісло, закрутитися з усіма в танці – тобто робити все те, що серйозні дорослі не роблять у щоденному житті, адже це не досить статечно…

Одяг із туалетного паперу
Одяг із туалетного паперу

Творчість витає у повітрі

Ідеї для занять Ігор Васюта черпає звідусіль: від Інтернету і аж до сусідньої вулиці.

«Якось на перерві я побачив ангелика, – з посмішкою розповідає художник. – І не одного, а цілий десяток, які несамовито «летіли» коридорами школи. Одна мить – і всі вони кудись поділись… Я зазирнув за поворот, а вони  чимдуж до свого гардероба – хто яку річ до рук і швиденько наввипередки  «полетіли» знову. Гадаю, ви одразу зрозуміли, хто ті ангелики. Правильно – дітлахи. Одразу виникло запитання: як за ними встигають їхні ангели-охоронці, не кажучи вже про вчителів і батьків? Тому мені на думку спала цікава теза: а може, емоції дітей є певним гардеробом і для їхніх ангелів? Ось так часом звідкись приходять, чи то пак прилітають, цікаві творчі ідеї».

Тоді стартував черговий проект арт-студії, де дітлахи створювали гардероб для ангелів. Замість голки з ниткою і тканини – ножиці та кольорові шпалери. Готову аплікацію розмальовували гуашевими фарбами і лишали на крихітних вішаках. Діти майстрували сорочки, сукенки, штанці, а от про взуття для своїх ангеликів не згадав ніхто. Хоча нащо взуття тим, хто літає?

Іншим разом в арт-студії влаштували справжній показ мод. Дітлахи дефілювали у власноруч виготовленому одязі з… туалетного паперу.

«А що ви робите зі своїми старенькими CD-дисками? – запитує журналіста Ігор Васюта. – Скоро ми вже й забудемо про них. Але в арт-студії раритет так просто не затримується». На черговому занятті студійці експериментували у винахідливості зі створення декупажних медаликів, а також ялинкових прикрас саме з СD-дисків.

Незвичайна техніка люмінографії (малювання світлом), або ж фрізлайт (заморожене світло) – уже давно не дивина в арт-студії. Захоплива фотозйомка на тривалій витримці у темній кімнаті дає змогу за допомогою різноманітних світлових приладів (наприклад, ліхтарика у мобільному телефоні) створювати світлові малюнки.

А якось заняття відбувалося на березі річки. Школярі шукали камінці чудернацьких форм, а потім розмальовували їх, перетворюючи на зозульок, їжачків, смайликів, котиків, квіточки…

А одного разу студійці вирушили в аудіовізуальну подорож до Африки. На заняття завітала громадська активістка Марія Козакевич, яка мандрувала країнами далекого континенту, й погодилася поділитися враженнями, наприклад, розповісти, як ловила краба. Жінка продемонструвала елементи національного африканського одягу, принесла з собою різноманітні сувеніри з тих країв. У класі всі столи застелили строкатими африканськими килимами і розсунули їх, залишивши вільний простір посередині, посідали колом на каремати, наче навколо вогнища. Слухали і переглядали багато різного аудіо-, фото- і відеоматеріалу, який Марія Козакевич записала, подорожуючи: сафарі, шум океану, національні африканські пісні…

Незабаром Великдень, і, може, знову, як і торік, студійці будуть створювати величезні, мало не вищі за себе, барвисті писанки-мотанки.

Під час створення пластилінового мультика
Під час створення пластилінового мультика

Будьте, як діти

Коли під час заняття новенькі студійці запитують: «Пане Ігорю, гляньте, чи в мене добре виходить», діти, які вже давно відвідують студію, завжди говорять: «Пан Ігор ніколи не скаже, що щось вдалося погано».

Керівник «Вифлиєму» вважає, що при першому контакті з учнями важливо не ставити оцінки. В арт-студії взагалі відсутні оцінки. Просто всі гуртом обговорюють ту чи іншу роботу, шукають найкращі сторони.

Якщо хтось каже, що робота невдала, вчитель просить обґрунтувати. Наприклад, дівчинка відгукується про малюнок своєї однокласниці: «Мені не подобається, як вона тут наляпала фарбами». «Але хіба ти не чула про такий неймовірно цікавий напрямок, як абстракція? – одразу запитує Ігор Васюта. – А згадаймо величезний космічний телескоп «Хаббл», який фотографує галактики. Ви бачили ці роботи? Це найдовершеніші абстракції Всевишнього. Це картини, які годі збагнути». Так зароджується дискусія, в якій кожен починає відкривати для себе щось нове.

Дітям важливо донести цінну істину – немає нічого поганого, є тільки щось незавершене, недопрацьоване. Все можна вдосконалити до бажаного рівня. Таку установку дітлахи переносять на інші сфери свого життя, звикаючи ніколи не опускати руки.

У свою чергу, Ігор Васюта зізнається, що й сам багато чого переймає у школярів. Насамперед, безпосередності, безкорисної любові, вчитися не на чужих помилках, а на своїх, бо у кожного власний і тому особливий життєвий шлях. А ще діти вчать його простоти. «Дорослі думають, що вони дуже розумні, – каже Ігор Васюта, – але самі ж себе заплутують, бо постійно встряють у чергові начебто безвихідні життєві ситуації».

Кожного заняття вчитель подумки згадує слова з Біблії: «Будьте, як діти»…

Наталя МОСТОВА