Режисер: Ларс фон Трієр

 

Здогади, що переді мною чорнуха, підтвердились вже під час перегляду стильних титрів, які ніби намальовані кольоровою крейдою на шкільній дошці. Ну, а чудовий п’ятихвилинний пролог під оперну музику розвіяв останні сумніви.

«Антихрист» – дуже красиве кіно. Наразі не буду зачіпати внутрішній зміст, адже зустрічають за одягом, правда? Так от, одежинка у фільму така, що очі загоряються від захвату. Небачена операторська робота і постановка – кіно виглядає просто ідеальним. Візуальний ряд, прикрашений спецефектами, красивим рапідом, макрозйомкою, всіма можливими фільтрами й ефектами освітлення, милує око більше від багатьох голлівудських блокбастерів. І на цьому крапка.

Тепер знімемо все зовнішнє і розглянемо складніші речі – сюжет і атмосферу. Навіть поверхневий перегляд дає зрозуміти, що перед нами – фільм жахів. Тільки дуже дивний. «Антихриста» міг зняти злий двійник Девіда Лінча, який прийшов з паралельної реальності. От якщо забрати з фільму кров, насильство і порнографію, залишиться чистий Лінч з його похмурим символізмом, саундтреком, який тисне на психіку, божевільними персонажами і шизофренічною начинкою.

Історія про подружню пару, яка втратила дитину в результаті трагічного нещасного випадку, дуже швидко переростає з повільної драми у щось настільки моторошне, що стає зрозуміло, чому фільм має таку назву. «Антихрист» – кіно про зло. Не про злих людей, а про чисте, нерозбавлене зло. І це відчуття навислої над персонажами темряви дуже чітке, його не знайдеш у типовій страшилці. Таку атмосферу вміють нагнітати лише дуже небагато режисерів, повірте моєму досвіду. Кіно немов зняв сам сатана. У кого є бажання доторкнутися до справжнього страху – вперед.

Однак у фільмі є ще один рівень, найбільш темний і потворний. Я говорю про насильство і порнографічні сценки. Їх тут небагато, проте ці епізоди зняті надзвичайно натуралістично. Ніжних панянок, які втрачають свідомість при вигляді ерегованого чоловічого члена, просимо вийти із залу. Ну, а насильство… Воно теж є. І нехай у фільмі лише дві по-справжньому жорстокі сцени, але саме через них весь фільм перетворюється на кривавий шокер. У першій задіяні людське тіло, ручний дриль, точильний круг і розвідний ключ (тільки не питайте, як саме вони взаємодіють!). А в другому епізоді – жіночі статеві органи і ножиці. Є від чого покритися холодним потом, правда?

У фільмі лише три актори. Причому один з них (дитина) з’являється лише в пролозі. Решта двоє, чоловік і дружина, не мають навіть імен. Зіграно класно, тут нічого не скажеш. Чоловіка-психотерапевта зіграв відомий актор Віллем Дефо. Спершу, дивлячись на його своєрідне обличчя, може здатися, що аватаром зла буде саме він. Проте основним джерелом жаху і кривавої жерсті несподівано виявиться його тендітна дружина, яку зіграла Шарлотта Генсбур. Акторка, до речі, отримала за цю роль золоту пальмову гілку, так що тут є на що подивитися.

Кіно дуже самобутнє і не має аналогів. Духовним побратимом його можна назвати лише шокуючі «Кінопроби» Такеші Мііке. Там теж звичайна романтична мелодрама без попередження мутує в демонічний трилер. Якщо не бачили – рекомендую. Приголомшлива річ. А от щодо фільму фон Трієра, нехай кожен вирішить сам. Рекомендувати таке неможливо. Однак настільки віртуозний фільм жахів ще треба пошукати.

ФЕЛІНСЬКИЙ